Озма з країни Оз

Руки й ноги в нього були однаковоi довжини, i тому воно скидалося на звiра з чотирма лапами. Але Доротi побачила, що то зовсiм не звiр, бо створiння було дуже пишно вбране у барвистi гаптованi шати, а на головi мало солом’яного бриля, хвацько збитого набакир. Та вiд людей воно вiдрiзнялося тим, що на руках i ногах замiсть пальцiв i ступнiв мало круглi колiщата i за допомогою тих колiщат котилося по рiвнiй землi дуже швидко. Згодом Доротi дiзналася, що цi химернi колiщата були з тiеi самоi твердоi речовини, з якоi складаються нашi нiгтi, i що цi химернi створiння такими й народжуються.

Та коли наша дiвчинка вперше побачила iстоту, якiй судилося завдати iй багато клопоту, вона подумала, що цей пишно вбраний чоловiк iде на роликових ковзанах, прикрiплених йому до рук i до нiг.

– Тiкаймо! – вереснула Руда Курка, перелякано залопотiвши крильми й злетiвши в повiтря. – Це ж Колесун!

– Колесун? – вигукнула Доротi. – Який Колесун?

– А ти забула, що на пiску прочитала: «Стережiться Колесунiв?» Тiкай, чуеш? Тiкай!

Доротi кинулась тiкати, а Колесун пронизливо, люто закричав i щодуху погнався за нею.

Оглядаючись через плече, дiвчинка побачила, що з лiсу викочуеться цiла вервечка Колесунiв – кiлька десяткiв, i всi в розкiшних, туго обтягнених убраннях, i всi з лютим, дивним криком швидко котяться за нею.

– Вони нас упiймають! – засапано гукнула дiвчинка, що не пускала з рук важкого вiдерця з обiдом. – Я вже не можу бiгти, Бiлiно!

– Дерись на гору – швидше! – сказала Курка, i Доротi побачила бiля себе велику купу гострого вугластого камiння, яку вони минули, коли йшли до лiсу.

Руда Курка саме злетiла на тi каменюки, i Доротi з останнiх сил полiзла за нею, спотикаючись на крутому нерiвному схилi.

І саме вчасно, бо переднiй Колесун уже наздоганяв ii; та коли дiвчинка полiзла на камiння, вiн зупинився пiд пагорком, аж виючи з лютi й розчарування.

Доротi почула, як Руда Курка по-своему, по-курячому смiеться кудкудакаючи.

– Не поспiшай так, люба! – гукала Бiлiна. – Сюди, на це камiння, вони за нами не покотяться, тут ми в безпецi!

Доротi зразу спинилась i сiла на широкий камiнь, бо вже геть засапалась.

А до пiднiжжя пагорба вже докотилися всi Колесуни, проте було видно, що iхнi колiщата не покотяться по нерiвному й гострому камiнню i вони нiяк не зможуть дiстати Доротi й Курку там, куди тi втекли.