Озма з країни Оз

Покрутивши клiтку в повiтрi навсiбiч, вiдтепер за мить пожбурив ii далеко в море, де великi хвилi пiдхопили ii й потягли вгору, на запiнений гребiнь, тодi кинув ii вниз, у глибоку вирву, нiби то була просто iграшка для iхньоi розваги.

Доротi, звичайно, геть промокла, але нi на мить не розгубилась. Вона мiцно трималась за грубi планки, а як тiльки змогла витерти воду з очей, зразу побачила, що вiтер зiрвав i вiко з клiтки. Бiдолашнi кури розлетiлися урiзнобiч, i вiтер шарпав iх, поки вони не стали схожi на пiр’янi мiтелки без держачкiв.

Дно клiтки було зроблене з товстих дощок, i Доротi побачила, що вона чiпляеться за щось схоже на плiт iз боками з планок, який легко витримував ii вагу. Викашлявши воду й вiддихавшись, вона примудрилась перелiзти через планки й стати на мiцному дерев’яному днi клiтки.

«О, тепер я маю свiй власний корабель», – подумала вона, бiльше потiшена, нiж налякана такою перемiною в життi; а коли клiтку пiдняло на гребiнь великоi хвилi, вона почала жадiбно шукати очима навкруги той корабель, iз якого ii скинуло.

Корабель був уже далеко, дуже далеко. Мабуть, нiхто на ньому ще й не похопився за нею, не знав про ii дивну пригоду. Тим часом клiтка зсунулась у яму мiж хвилями, а коли ii знову пiдняло на гребiнь, корабель уже здавався iграшковим човником – так далеко вiн був. Швидко вiн зовсiм зник у темрявi, й Доротi зiтхнула з жалем, прощаючись iз дядечком Генрi, й задумалася: що ж тепер буде з нею?

Отож ii метляло водами великого океану, а на плаву пiдтримувала тiльки нiкчемна куряча клiтка з дощаним дном та боками з планок, крiзь якi весь час хлюпала вода, щоразу обливаючи Доротi! І iсти не буде чого, коли вона зголоднiе, – а це буде дуже скоро! – i води для пиття нема, й одежi, щоб перевдягтися…

– Ну, скажу я вам! – вигукнула дiвчинка зi смiхом.

 – У добру халепу ти вскочила, Доротi Гейл! Що правда, то правда! І як ти з неi виплутаешся – не знаю, не знаю!

Нiби додаючи iй клопоту, насувалася нiч, i сiрi хмари над головою робилися чорними, як чорнило.

Але вiтер, нiби вдовольнившись нарештi своiми бешкетницькими витiвками, перестав хвилювати цей океан i полетiв збивати буруни кудись в iншу частину свiту, тому хвилi, яких бiльше нiщо не пiдхльоскувало, почали влягатись i поводитися скромнiше.

Гадаю, Доротi дуже пощастило, що шторм ущух, бо iнакше, хоч яка вона була вiдважна, боюся, що вона загинула б.