Озма з країни Оз

На ii мiсцi багато дiтей розревлись би й впали у вiдчай; та оскiльки Доротi вже зазнала багато пригод i вийшла з них жива й цiла, iй i цього разу навiть на думку не спало дуже злякатися. Вона промокла, iй було дуже незручно, це правда; але пiсля того одного зiтхання, про яке я вже сказав, вона змусила себе заспокоiтись i вирiшила терпляче ждати своеi долi, хай хоч яка вона буде.

Мало-помалу чорнi хмари вiдлетiли, й над головою вiдкрилося сине небо, на якому сяяв срiбний мiсяць, а зiрочки весело пiдморгували Доротi, коли вона стежила за ними.

Клiтку вже не захлюпувало, вона гойдалась на хвилях спокiйнiше – майже як колиска, тому дно, на якому стояла Доротi, вже не вихлюпувало воду помiж планками. Побачивши це, геть знесилена тривогами кiлькох останнiх годин дiвчинка вирiшила, що сон найкраще вiдновить ii сили i що це найлiпший спосiб перебути час. Дно було мокре, та й сама вона була мокра як хлющ, але, на щастя, сталося все це в теплих краях, i вона зовсiм не мерзла.

Отож Доротi сiла в куточку клiтки, зiперлася спиною на планки, покивала до привiтних зiрок, перше нiж заплющити очi, й менш як за пiвхвилини заснула.

Руда Курка

Доротi розбудив якийсь дивний звук, i вона, розплющивши очi, побачила, що вже бiлий день i на синьому небi ясно свiтить сонце. Їй снилося, нiби вона вдома, у Канзасi, й граеться в старiй оборi бiля стайнi, а кругом неi телята, свинi та кури. І спочатку, поки протирала очi зi сну, вона думала, що й справдi сидить там.

– Куд-куд-куд-ку-да! Куд-куд-куд-ку-дах!

О, знов цей дивний звук, що розбудив ii.

Ну, звiсно, це ж курка кудкудакае! Але широко розплющенi очi насамперед побачили мiж планками клiтки блакитнi води океану, тепер спокiйного й тихого, i думки ii вернулись до минулоi, такоi сповненоi небезпек ночi. І вона почала пригадувати, що стала здобиччю шторму й пливе по зрадливому невiдомому морю.

– Куд-куд-куд-да, куд-куд-куд-дах!

– Що це таке? – вигукнула Доротi, схопившись на ноги.

– Це просто я знесла яйце, от i все, – вiдповiв тихий, але чiткий i виразний голосок, i, озирнувшись, дiвчинка побачила Руду Курку, що сидiла в iншому кутку клiтки.

– Ой-йой-йой! – зойкнула вона зчудовано. – Ти теж весь час була тут?

– Авжеж, – вiдповiла Курка, помахавши крильми й позiхнувши. – Коли клiтку зiрвало з корабля, я вчепилась за планку в цьому кутку пазурами й дзьобом, бо знала, що напевне потону, коли впаду в воду. Я й так мало не потонула в усiй отiй водi, що хлюпала тут на мене.