Маленькі жінки. II частина

Тож коли Емi вже втомлена вбиралася у свою найкращу сукню, то намагалася пiдбадьорити себе думками про ту щасливу мить, коли снiданок благополучно завершиться i вона поiде зi своiми подругами оглядати мальовничi околицi, бо вважала «черрi-брендi» i руiни мосту виграшними моментами свого плану.

Однак недаремно ще одна домовленiсть розлютили Джо i Ханну до краю – гостi повиннi були перенести свiй вiзит на вiвторок, якщо понедiлок виявиться дощовитим. Як на зло, в перший день тижня погода вже зранку була нестабiльною, що зазвичай дратуе куди бiльше, нiж нудний дощ.

То мрячило, то свiтило сонечко, то пiднiмався вiтер – небесна канцелярiя нiяк не могла вирiшити остаточно, на чому зупинитися.

Двi години томливоi невизначеностi Емi провела, крокуючи з вiтальнi на ганок i назад, поки, очевидно, думка запрошених змiнювалося разом iз напрямком флюгера на даху. А проливний дощ, що розпочався об одинадцятiй годинi, ймовiрно, позбавив юних художниць будь-якого ентузiазму.

Нiхто з гостей так i не з’явився, i о другiй годинi дня змученi очiкуванням члени родини сiли за стiл у променях яскравого сонця, щоб поглинути швидкопсувнi страви i в такий спосiб хоч трохи зменшити збитки.

– Але вже сьогоднi погода не викликае сумнiвiв. Вони, звичайно ж, приiдуть, тож треба якнайшвидше приготувати все необхiдне, – сказала Емi, коли сонце розбудило ii наступного ранку. Вона намагалася говорити бадьоро, але потай шкодувала, що надала подругам можливiсть перенести вiзит на вiвторок, оскiльки ii ентузiазм, так само як i спечений пирiг, давно охолов.

– Нiде не змiг дiстати омара, тож, дочко, доведеться сьогоднi обiйтися без салату, – сказав батько, коли через пiвгодини зайшов до хати iз виразом спокiйноi безнадii на обличчi.

– У такому разi можна використати курку. Те, що вона трохи жорстка, не буде помiтно в салатi, – порадила панi Марч.

– Ханна на хвилиночку залишила курку на столi, й кошенята дiсталися до неi.

Менi дуже шкода, Емi, – додала Бет, котра, як i ранiше, залишалася покровителькою кiшок.

– Але без омара не можна, одного лише язика недостатньо, – рiшуче заявила Емi.

– Що, помчати до мiста й купити омара? – запропонувала Джо з великодушнiстю мученика.

– Ти, мабуть, з’явишся, тримаючи його пiд пахвою i навiть не загорнутого в папiр, тiльки щоб досадити менi. Я поiду за ним сама, – вiдповiла Емi, починаючи втрачати самовладання.