Маленькі жінки. II частина

– Я вважав би себе щасливчиком, аби умiв так писати. Вона, кажуть, здорово заробляе на таких iсторiях, – i вiн вказав на iм’я панi С. Л. Е. Н. Г. Нортберi пiд заголовком оповiдання.

– Ти ii знаеш? – запитала Джо з раптовим iнтересом.

– Нi, але я читав усi ii розповiдi та знаю хлопця, який працюе в конторi, де друкують цю газету.

– І ти кажеш, що вона добре заробляе на таких iсторiях? – Джо з iще бiльшою повагою поглянула на дикувату групу на малюнку i на знаки оклику, що густо всiяли сторiнку.

– Ще б пак! Вона знае, що людям подобаеться, i iй добре платять за те, що вона пише.

Аж тут почалася лекцiя, та Джо мало що з неi чула, оскiльки, поки професор Сендс розказував про Бельцонi[17 - Джованнi Баттiста Бельцонi (1778–1823) – iталiйський мандрiвник i археолог, вiдомий дослiдник Єгипту. Саме Бельцонi стоiть бiля початкiв великих колекцiй египетського мистецтва, котрi збиралися у Захiднiй Європi.], Хеопса, скарабеiв та египетську писемнiсть, вона крадькома переписала адресу видавця i не тiльки вирiшила взяти участь в оголошеному газетою конкурсi, а й перемогти, отримавши заявлений приз у сто доларiв за кращу сенсацiйну iсторiю.

На той час, коли лекцiя скiнчилася i публiка прокинулася, Джо вже заклала фундамент свого майбутнього багатства (не першого в цьому свiтi багатства, побудованого за допомогою паперу й пера). Тож дiвчина була повнiстю занурена у розробку сюжету, вагаючись щодо того, чи повинна дуель статися до таемноi втечi закоханих або ж пiсля вбивства.

Удома вона нiкому не сказала про свiй план, але наступного дня взялася до роботи – до великоi тривоги матерi, яка завжди хвилювалася, коли «генiй кипiв». Джо ще нiколи не писала в такiй манерi – до цих пiр вона задовольнялася дуже стриманими романтичними iсторiями для «Орла», – але iй знадобилися ii театральний досвiд i начитанiсть, якi дали iй певне уявлення про засоби, що забезпечують драматичний ефект, i допомогли в тому, що стосувалося сюжету, мови й костюмiв персонажiв.

Їi iсторiя була настiльки пронизана безглуздям i вiдчаем, наскiльки дозволяло ii обмежене знайомство iз цими душевними станами, i, зробивши мiсцем дii Лiсабон, вона обрала землетрус як пiдходящу й вражаючу уяву розв’язку.

Рукопис був вiдправлений таемно: його супроводжувала записка, де скромно повiдомлялося: якщо iсторiя не отримае приз, якого автор навiть не смiе очiкувати, вона погоджуеться отримати за публiкацiю будь-яку суму, яку видавець вважатиме прийнятною.