Маленькі жінки. II частина

], але, вiдчуваючи, що його гiднiсть вимагае, щоб першi вибачення прозвучали з вуст дружини, нiчого не сказав, увiйшов, не поспiшаючи, i лiг на диван iз вельми доречним зауваженням:

– Скоро буде молодий Мiсяць, люба.

– Нiчого не маю проти, – пролунала надзвичайно заспокiйлива вiдповiдь Мег.

Кiлька iнших тем, що становлять спiльний iнтерес, також були порушенi паном Бруком i супроводженi вiдповiдями панi Брук, потiм розмова вичерпалася. Джон сiв бiля вiкна, розгорнув газету й, фiгурально висловлюючись, занурився в неi з головою.

Мег сiла бiля iншого вiкна й шила iз такою ретельнiстю, немов бантики для ii домашнiх туфель належали до числа предметiв найпершоi необхiдностi. Обое мовчали, обое мали вигляд абсолютно «спокiйних i твердих», i обое вiдчували себе жахливо нiяково.

«Боже мiй, – думала Мег, – подружне життя таке важке й вимагае поряд iз любов’ю нескiнченного терпiння, як каже мама».

Зi словом «мама» на пам’ять дiвчинi прийшли й iншi ii поради, данi давно й вислуханi тодi зi скептичними запереченнями.

«Джон – хороша людина, але й у нього е недолiки, i ти повинна навчитися бачити iх i миритися з ними, пам’ятаючи про своi власнi. Вiн дуже рiшучий, але нiколи не пручатиметься, якщо ти ласкаво надаси йому своi доводи, замiсть того, щоб нетерпляче заперечувати. Вiн дуже суворий до себе та вимогливий до iнших у тому, що стосуеться правди, – хороша риса, хоч ти й називаеш його “занудою”. Нiколи не обманюй його нi поглядом, нi словом, Мег, i вiн ставитиметься до тебе з довiрою, яку ти заслуговуеш, надаватиме пiдтримку, якоi ти потребуеш.

Характер у нього не такий, як у нас (ми спалахнемо – i все пройшло), його гнiв – гнiв чесний i незмiнний, який рiдко розпалюеться, але якщо розпалюеться, погасити його нелегко. Будь обережна, дуже обережна, не викликай у нього гнiв i роздратування проти тебе, адже свiт i щастя у вашiй родинi залежатимуть вiд збереження взаемноi поваги. Стеж за собою, а якщо ви обое вчините неправильно, не бiйся вибачитися першою. Стережися дрiбних сварок, взаемного непорозумiння, поспiшних рiзких слiв, якi часто призводять до великоi бiди».

Мег згадала цi слова саме зараз, коли сидiла з шиттям бiля вiкна у променях втомленого за день сонця. Це була iхня перша серйозна сварка. Їi власнi квапливi слова здалися тепер i дурними й жорстокими, а власний гнiв представлявся тепер дитячим. Думки про бiдного Джона, який прийшов додому, де на нього чекала така сцена, пом’якшили ii серце.