Маленькі жінки. II частина

Вона була готова вiдкусити свiй дурний язик, коли цi слова прозвучали, бо Джон раптом вiдштовхнув вiд себе записи i встав, сказавши iз легким тремтiнням у голосi:

– Я боявся цього. Я роблю все, що можу, Мег.

Якби вiн вилаяв ii або навiть струснув, це не поранило б Мег так, як цi скупi слова. Вона кинулася до нього, обхопила за шию й вигукнула зi сльозами каяття:

– О Джон, мiй дорогий, добрий, працьовитий любий, я не хотiла тебе образити. Як я могла таке сказати! Це було гидко, несправедливо, невдячно! О, як я могла це сказати!

Вiн був дуже добрий, охоче простив ii й не вимовив жодного слова докору, але Мег знала, що зробила i сказала те, що не скоро забудеться, хоча вiн, можливо, нiколи не дасть iй це вiдчути.

Вона обiцяла любити його в горi i в радостi, а тепер, ставши дружиною, кинула докiр у його бiдностi, пiсля того, як сама ж нерозважливо витратила заробленi ним грошi.

Це було жахливо, а найгiрше те, що пiсля цього Джон поводився так спокiйно, нiби нiчого не сталося, i лише затримувався на роботi довше звичайного i працював вдома в пiзнi нiчнi години, коли вона, наплакавшись, засинала.

Тиждень, проведений у постiйних докорах сумлiння, змучив Мег, а звiстка про те, що Джон вiдмовився вiд замовленого для себе нового зимового пальта, привела ii у такий вiдчай, що на неi було важко дивитися. У вiдповiдь на ii розпитування вiн просто сказав: «Я не можу дозволити собi такi витрати, люба».

Мег нiчого не сказала у вiдповiдь, але кiлька хвилин по тому вiн знайшов ii в передпокоi – зануривши обличчя в його старе пальто, вона ридала так, немов ii серце готове було розiрватися.

Вони довго говорили в той вечiр, i Мег навчилася любити чоловiка ще глибше за його бiднiсть, яка зробила його справжньою людиною, дала йому силу й смiливiсть прокладати свiй шлях у життi, навчила його лагiдному терпiнню, котре дозволяло спокiйно переносити як власнi незадоволенi бажання, так i недолiки й слабкостi тих, кого вiн любив.

Наступного дня, сховавши гордiсть у кишеню, вона пiшла до Саллi, розповiла iй правду i попросила надати послугу – купити в неi шовк. Добросердна панi Моффат охоче погодилася, i в неi вистачило делiкатностi не запропонувати його одразу в подарунок.

Потiм Мег оплатила рахунок кравця i розпорядилася надiслати пальто Джона додому. Коли Джон прийшов, вона вбралася в пальто i запитала чоловiка, як йому подобаеться ii нова шовкова сукня.