Дороті та Чарівник у Країні Оз

– Ми не робили цього, – заперечила дiвчинка.

– Доведiть! – скрикнув Чаклун.

– Нiчого ми не збираемося доводити! – обурено вигукнула Доротi. – Якщо у вас е хоч крапелька здорового глузду, то повиннi зрозумiти, що трапився землетрус.

– Ми знаемо тiльки, що вчора на нас зiйшов дощ з камiння, який заподiяв великоi шкоди будiвлям i людям. Сьогоднi пройшов ще один такий дощ, а вiдразу за ним з’явилися й ви.

– До речi, – сказав чоловiк iз зiркою, суворо дивлячись на Чаклуна. – Ще вчора ти запевняв, що другого дощу з камiнням не очiкуеться.

А вiн все-таки падав i був навiть сильнiшим за перший. Яка користь вiд твого чаклунства, якщо воно раз у раз не справджуеться?

– Мое чаклунство не знае помилок, – заявила поросла колючками людина. – Я передбачив, що випаде один дощ iз каменiв, так i було. Вдруге з неба падали люди, кiнь з коляскою i деякi каменi заодно.

– Чи слiд очiкувати ще дощiв? – запитав чоловiк iз зiркою.

– В жодному разi, мiй Принце.

– Нi з каменiв, нi з коней?

– Жодних, мiй Принце.

– Ти впевнений?

– Цiлком впевнений, мiй Принце. Свiдченням цього е мое чаклунство.

У цей момент до зали вбiг якийсь чоловiк i з низьким поклоном звернувся до Принца:

– У небi знову творяться чудеса, мiлорде, – схвильовано доповiв вiн.

Принц i його свита кинулися на вулицю, щоб на власнi очi побачити, що вiдбуваеться. Доротi й Зеб вистрибнули з коляски i побiгли слiдом за всiма, i тiльки Чаклун спокiйно залишився сидiти на своему тронi.

Над головою вони побачили кулю.

Вона висiла в повiтрi нижче, нiж палаюче сузiр’я шести свiтил, i продовжувала опускатися, але так повiльно, що, на перший погляд, здавалася майже нерухомою.

Натовп затих в очiкуваннi. Бiльше iм нiчого не залишалося робити, бо вiдiрвати очей вiд дивного видовища було неможливо, але й прискорити приземлення кулi вони теж не могли. Земнi дiти нiчим не видiлялися в натовпi, бо на зрiст були такими самими, як пересiчний мешканець Землi листелюдей, а кiнь залишився в палацi Чаклуна разом iз Еврикою, що мирно заснула на сидiннi коляски.

Повiтряна куля поступово збiльшувалася в розмiрах, що означало: вона точно опускаеться. Доротi вразила холоднокровнiсть листелюдей, бо ж ii серце мало не вистрибувало з грудей вiд хвилювання! Куля несла з собою нового гостя з поверхнi Землi, а з ним – надiю на допомогу, таку потрiбну iй i Зебу.

Через годину куля опустилася настiльки низько, що можна було розгледiти пiдвiшений пiд нею кошик.