Дороті та Чарівник у Країні Оз

Можливо, це пов’язано з iсторiею Коронадо. Зачарований острiв (The Enchanted Island) – так жителi Сан-Дiего називали Коронадо (Coronado). У 1602 роцi священник Себастьян Вiскаiно назвав острiв Los Cuatro Coronados (буквально – «Чотири кoрони») на честь чотирьох мученикiв. Головною визначною пам’яткою острова став готель «Дель Коронадо» (Hotel Del Coronado). Готель, розташований на березi Тихого океану, виходить прямо на пляж, а його червонi дахи видно здалеку. Тут зупинялися знаменитi гостi, серед яких були американськi президенти, герцог i герцогиня Вiндзорськi та iншi королiвськi особи.

Тут прийшло натхнення й до Френка Баума i вiн написав книгу The Wizard of Oz («Чарiвник краiни Оз»). У 1920 роцi в готелi зупинявся Едуард, принц Уельський (в майбутньому король Едуард VIII). Висловлювалися припущення, що саме там вiн мiг уперше зустрiтися зi своею майбутньою дружиною, Уоллiс Сiмпсон, через намiр одружитися з якою вiн потiм вiдмовився вiд престолу.], 1908 рiк

І. Землетрус

Потяг iз Фрiско сильно запiзнювався.

Вiн мав прибути в Гагсонський парк опiвночi, однак цього разу повiльно наближався до платформи лише о п’ятiй ранку, коли небо на сходi почало свiтлiшати. Заскрипiли гальма. Кондуктор голосно вигукнув:

– Гагсонський парк!

Юна пасажирка пiднялася з мiсця i поспiшила до виходу. В однiй руцi вона тримала плетений саквояж, у другiй – прикриту газетою пташину клiтку, пiд пахвою – парасольку. Кондуктор допомiг iй вийти на перон, машинiст взявся за прилади керування, вагони застогнали, колеса заскрипiли й повiльно рушили по рейках.

Потяг запiзнився, бо всю нiч земля ходила ходуном. Машинiст побоювався, що ще трохи i рейками розiйдуться, тодi не минути лиха. Тому вiн вiв паровоз повiльно й обережно.

Дiвчинка постояла, проводжаючи очима потяг, поки вiн не зник за поворотом, а потiм з цiкавiстю роззирнулась.

Платформа «Гагсонський парк», що служила мiсцевим вокзалом, виглядала голо й порожньо. Крiм староi дерев’яноi лави тут нiчого не було, тож слово «гостиннiсть» аж нiяк не пасувало цiй станцii.

Дiвчинка подивилася крiзь м’яке сiре свiтло на мiсто, але не розгледiла там нi будiвель, нi людей. Власне, так i мало бути: туман ховав усе навкруги.

Та через деякий час дiвчинка помiтила неподалiк прив’язаного до дерева коня, запряженого в коляску, який понуро звiсив голову до самоi землi. Вона завважила, що вiн був грузний, високий та кiстлявий, з довгими ногами i великими копитами.