Війна

Галi налив коньяку, а ми з Лiзою допивали гарне iталiйське вино. Доiдали курку, приготовлену напередоднi в селi. Лiза говорила, що ii турбуе доля спiвробiтникiв «Киiвхлiба», якщо iхнього хлiба не купуватимуть. Потiм Галя почала лаяти Новохатька за лист проти УГКЦ, тут уже я виступив на захист мiнiстра, нагадавши, що лист пiдписав Кохан, а Новохатько був у цей час в Австрii. Але закiнчили ми бiльш-менш мирно, домовившись, що наступного тижня ми з Тео заберемо лiжко у Галi, розберемо, прив’яжемо до багажника на даху i спробуемо перевезти в село.

Це було вчора, а здаеться, через сьогоднiшнi подii, що все це було колись давно.

Уранцi я, нарештi, подзвонив у Брусилiвське вiддiлення мiлiцii, щоб узяти номер телефона «злочинця», який знищив сп’яну за кермом своеi «Лади» моi ворота. На тому кiнцi взяли трубку. Я запитав: «Це вiддiлення мiлiцii?» Менi ввiчливо i квапливо вiдповiли: «Так, вибачте, але ми дивимось Раду!» І поклали трубку. Навiть не подумали, що хтось може просити про допомогу або заявити про злочин.

Сьогоднi я платив по рахунках, купував у «Хакерi» модем для Wi-Fi до комп’ютера Антона, пройшовся по Майдану, озираючись на дим вiд знову запалених шин. Чекав дзвiнка вiд Марка Саньоля, що прибув, а вiн нiяк не дзвонив. Я пiд’iхав до Петi, й звiдти сам дозвонився до Марка. Вiн був iще в аеропорту. А навколо Ради зранку йшов мiтинг за повернення до Конституцii 2004 року, починалися першi сутички, «Беркут» виводив на передову «тiтушок». І ось уже до другоi ситуацiя загострилась. Активiсти захопили та пiдпалили офiс Партii регiонiв.

«Беркут» кидав гранати i стрiляв iз даху i з землi гумовими кулями. Самооборона захопила Будинок офiцерiв i занесла туди поранених i вбитих. Убитих на 4-ту годину було трое, похорон вiдправляв священик Киiвського патрiархату. Іншого священика Олександра спiймали «тiтушки» i побили, зламали йому руку. Вiйна набирала обертiв. У новинах говорили, що хтось iз кимось веде переговори у президента, i одночасно про те, що президентський лiтак злетiв у Борисполi й президент утiк.

Коли я ходив по Хрещатику, неподалiк заклопотано ходили iншi перехожi з мобiльниками, притиснутими до вух. Хлопець, поруч iз яким я йшов: «Що, за 250 гривень? За 250 гривень ти пiдтримуеш цих пiдарiв?! Ну добре! Звiльнишся – подзвони!» Жiнка на Прорiзнiй: «Що? Побили? Кого? Комунiстiв? Це добре!!!»

Я зараз у лiтаку. Мала зi мною летiти Наталiя Гуменюк iз Громадського ТБ. Не полетiла. Їй треба бути там, на Суворова. Метро не ходить.