Різдвяний сюрприз

До речi, хочете наступне Рiздво в однiй шахтi пiд Донецьком зi страйкарями-шахтарями вiдзначити?

– Наступного Рiздва у нас буде малюк, – спокiйно i з упевненiстю повiдомив я Дмитровi. – А йому навряд чи сподобаеться в шахтi з шахтарями…

– Нiчого, – посмiхнувся Дмитро. – Ще цiлий рiк попереду. Я для вас що-небудь iнше придумаю. Таке, щоб i малюковi сподобалося!

Моя улюблена рiзниця

Рiздвяна розповiдь

«Я приiду до тебе пiд вiкно зимовоi ночi на бiлоснiжному танку».

Щоночi в черговому снi пролiтала ця фраза, вимовлена моiм голосом.

І менi здавалося, що увi снi, почувши ii, я киваю. Я згоден приiхати до тебе пiд вiкно на бiлоснiжному танку.

Тiльки звiдки взявся цей бiлоснiжний танк?

Я перебираю всi слова, зваленi в моiй пам’ятi. Пам’ять – не архiв. У нiй нiколи не бувае порядку. У нiй якщо навiть щось i знайдеш, навряд чи точно зрозумiеш: коли i ким це було сказано або зроблено.

«Мiй тато був командиром танковоi частини…» – прошепотiв звiдкись здалеку твiй голос.

Ти це сказала на другий день нашого знайомства.

Точнiше, це була твоя вiдповiдь на мою пропозицiю випити у тебе вдома чаю.

Ми так i не випили у тебе чаю. Замiсть цього ми кiлька разiв посидiли в барi, де ти завжди замовляла червоне мартiнi, а я куштував то кальвадос, то справжнiй портвейн iз Португалii. Потiм, це було наприкiнцi травня, з’iздили до Ялти i провели там три днi. Сонце тiльки-тiльки починало оживляти, розморожувати людей. Весна була пiзня. Менi за тиждень до цього виповнилося 45, тобi наступного вересня «стукало» 22.

Чудова рiзниця. Пам’ятаете такий рекламний слоган «Вiдчуйте рiзницю!»? Я ii дiйсно вiдчув. І запам’ятав назавжди.

І ось цiеi ночi знову згадував ii в одному зi своiх звичайних, присвячених тобi снiв.

Вiд Нового року поменшало яскравостi, зате додалось ii до Рiздва. Я завис мiж двома цими святами з чiтким вiдчуттям необхiдностi щось зробити, взяти щось iз минулого i перетягнути якщо не в майбутне, то вже точно в сьогоднiшнiй день, точнiше – в сьогоднiшню нiч.

Хтось пустив за вiкном ракету.

Над будинком вибухнув рiзнокольоровими iскрами салют. Я розплющив очi. Фосфор стрiлок на старовинному будильнику вказав час – чверть на другу ночi.

Той, хто запустив цей феерверк, напевно молодший за мене рокiв на десять. У моему вiцi до феерверкiв виникае стiйка байдужiсть.

Тепер менi не хочеться спати.

Я пiдводжуся, пiдходжу до вiкна.

– Де ти там, Іе? – питаю я завiконну темiнь.

У цi зимовi ночi менi не вистачае саме ii.