Різдвяний сюрприз

Але тiльки одна жiнка гуляла по парку зi своею дитиною, i тiльки лише вiн, Кукутiс, сидiв на лавi. Винна, звiсно, зима. Або, може, виннi газети?! Кукутiс кинув погляд на газету, що лежала поруч на лавцi, яку щойно читав. На нiмецьку газету, в якiй першi кiлька сторiнок були присвяченi добрим або трохи дивним новинам про них, нiмцiв, а наступнi двi – дивним або недобрим новинам про iнших: про страйк французiв, про невдоволених грекiв, про кровожерливих iсламiстiв i про те, як в Америцi акула вiдкусила руку студентовi Гарварду.

Кукутiс ще встиг подумки пожалiти цього однорукого студента, але жалiсть якось аж надто миттево перетворилася в упевненiсть, що цей студент обов’язково стане видатним ученим, адже чим менше у людини кiнцiвок, тим бiльше вона метикуе головою! Та й найвидатнiшi вченi, котрi найкраще тямлять свiтобудову, вони ж узагалi паралiзованi i живуть в iнвалiдних вiзочках. Тут Кукутiсу i його власна нога згадалася. Та нога, з якою вiн уже багато лiт тому попрощався. Згадалося, як довго вiн звикав без неi жити, а тодi довго звикав до дерев’яноi ноги, й як багато тодi мiркував.

Про все думав: про свiт, про вiйну, про Європу та смерть, про Литву та любов. І як тiльки став на одну ногу коротшим, одразу ж думки його стали незмiрно довшими, чiткiшими, просто бери iх гамузом i в книжку записуй!

Кукутiс нiколи в життi не брав у руки газету зумисне. Щоразу газета потрапляла йому в руки випадково, i щоразу вiн потiм досадував, що почав це читати чи переглядати. Вперше пережив таке, коли якась газетка – до речi, також нiмецькою – залетiла до нього в рiв завдяки вiтру.

Вiтер, мабуть, вирвав ii з рук якогось офiцера i понiс обвугленою вiйною землею над вирвами, траншеями та блiндажами.

У тiй газетi писалося про подвиги i про близьку перемогу. Але писалося нiмецькою, а поруч iз Кукутiсом у шанцях сидiли канадськi солдати. Хтось курив, хтось писав листа на колiнi, пiдклавши вiйськовий планшет. А Кукутiс читав нiмецьку газету i дiйшов до сторiнки солдатських анекдотiв.

Спочатку навiть зрадiв, подумавши, що зараз витлумачить канадцям нiмецькi солдатськi анекдоти i вони разом посмiються. Але нiмецький солдатський гумор не викликав навiть найменшоi посмiшки. І тодi наслинив Кукутiс пальця i висунув його з рову, щоб перевiрити напрямок i силу вiтру. Вiтер дув у тил. «Гаразд, – подумав Кукутiс, – нехай там читають!» І пiдкинув газетку догори. Вiтер ii пiдхопив i вiдразу ж пiдняв на кiлька метрiв над землею.