Різдвяний сюрприз

 – За удачу!

Присутнi за столом «торкнулися» один одного поглядами i пригубили тягучий, мiцний бальзам.

– Я перша! – заявила Інгрида i тут же витягнула з каструлi згорнутий папiрець. Поклала його бiля себе на стiл, не розгортаючи.

Потiм уже витягли по фанту i Клаудiюс, i Вiтас iз Ренатою, й Андрюс, i Барбора.

У вiтальнi раптово стало тихо. Тiльки годинник на стiнцi – жартiвливий, подарований Ренатi друзями шiсть рокiв тому на повнолiття, в якому стрiлки рухалися порожнiм циферблатом, а цифри, немов зiрвавшись зi своiх мiсць, «лежали» внизу купою одна на однiй, – тiльки цей годинник своiм цоканням не давав тишi нагоди стати абсолютною.

Але й гостi, хоч i затамували подих, але довго так всидiти не могли, i тому мить кiмнатного затишшя була короткою, але вона встигла надати моменту хвилюючоi врочистостi.

Папiрцi зашелестiли. Хтось полегшено зiтхнув. Здаеться, Андрюс.

– Клас! – захоплено прошепотiла Барбора.

Рената обернулася до Вiтаса, який сидiв поруч, i, всмiхаючись, похитала грайливо головою.

– Це, – вона показала пальчиком на свiй розгорнутий фант, – твое мiсто! А мое – у тебе! Вiддай!

Решта зi смiхотливим подивом в очах дивилися, як Рената та Вiтас обмiнялися фантами.

– А ви що, рiзнi написали? – Барбора подалася вперед, намагаючись розгледiти, що ж там було написано на iхнiх фантах.

– Рiзнi, але вони поруч! – пояснила Рената. – Несуттево! Важливо, що удача нам усмiхнулася! Я навiть не вiрила!

– Це ж нiяка не миттева лотерея! – махнув рукою рудий Андрюс.

 – Ну й якби навiть я витягнув чужу мрiю?! Менi вона не потрiбна! Менi потрiбна своя! Я б ii повернув. В обмiн на мою, певна рiч!

– На нашу! – виправила його Барбора. – А вам, – вона зиркнула на Ренату та Вiтаса, – мабуть, ще зарано iхати! Рената хоче до Венецii, а вiн – у Рим! Ви ще не «синхронiзувалися», як ми, – дiвчина озирнулася на Андрюса.

Барбора взяла його фант, потiм свiй, пiдняла iх так, аби всiм було видно.

На обох рiзними почерками було написане одне i те саме слово – «Париж».

– Побачити Париж i померти! – проспiвала грайливо Інгрида.

– Вмирати не обов’язково, – Барбора кинула на неi самовпевнений, трошки зарозумiлий погляд. – А ось приiхати, побачити i перемогти – це так! І клiмат там, до речi, набагато м’якший, нiж у вашiй улюбленiй Англii!

– А ми не до Англii, – миролюбно вiдповiв за свою подругу Клаудiюс.