Різдвяний сюрприз

І тiльки у Ренати виявилося достатньо мiсця, щоб влаштувати це свято. Вона жила на хуторi Пiенагалiс, на цьому литовському хуторi, на своiй землi, вкритiй снiгом. І iздила вона в Анiкщяй двiчi, зустрiчаючи з автобуса друзiв i вiдвозячи iх у будинок. А наступного дня пiсля «шенгенськоi забави», коли всi вiдiспалися та пообiдали, вiдвезла iх назад на Анiкщяйський автовокзал. Вiдвезла за один раз, здивувавшись, що в ii маленькому «фiатi» на задньому сидiннi вмiстилося аж четверо пасажирiв! А вони не тiльки вмiстилися, а ще й реготали всю дорогу.

Дуже вже iх назва хутора розсмiшила. Пiенагалiс – корiння молока. «У тебе ж жодноi корови!» – реготав Клаудiюс. «А яке в молока може бути корiння?» – питала теж iз посмiшкою на обличчi Інгрида. Рената кермувала машиною i на iхнi запитання тiльки стенала плечима. І сама при цьому думала про «корiння молока». Адже й ii колись ця назва – Пiенагалiс – здивувала. Коли була зовсiм маленькою. «Все мае корiння, – вiдповiдала тодi на ii цiкавiсть бабуся Северюте. – У камiння, в iсторiй, у трави й у молока. Корiння молока дуже схоже на корiння трави! Якщо молоко на траву пролити, то пiде воно в землю по корiнням трави…»

Голос бабусi Северюте пролунав у пам’ятi Ренати дзвiнкiше, нiж зазвичай.

Тепер чотири пасажири зi заднього сидiння роз’iхалися по двое в двi краiни, а тi, хто сидiв на переднiх, залишилися наразi вдома, в Литвi.

– То що ж приготувати? – спитала себе Рената.

Дiд Йонас зiзнався, що про вечерю почав думати з обiду, якого вирiшив не iсти.

Апетит уже не той, що ранiше. Зовсiм не той. По два апетити на день не навiдуеться! Тому вирiшив зберегти той единий, що ще з’являвся у нього в думках i бажаннях, на вечiр.

На кухонному столi по центру – дерев’яне кружальце: пiдставка для каструлi чи казанка, двi тарiлки, виделки, ножi. І двi чарочки. Строго, по-прусському. Нiчого зайвого.

Коли Рената внесла на його половину чавунний казанок, терпкий запах заповнив усю кiмнату. Дiд звеселiв, вловивши простий i знайомий аромат тушкованих свинячих реберець iз картоплею.

– Ти ж зi мною вип’еш трохи? – спитав вiн, уже сiвши, дивлячись на онуку, котра накладала гаряче в його тарiлку.

Не чекаючи вiдповiдi, налив собi й iй гiркого бальзаму.

– Дiду, – Рената сiла за стiл, – ну давай, смачного!

Йонас вхопив мiцними пальцями свиняче реберце, пiднiс до рота.

– Чим простiша iжа, тим смачнiша, – вимовив вiн перед тим, як зняти з кiсточки зубами м’ясо.

– Не поспiшай, гаряче! – попередила Рената.