Різдвяний сюрприз

Потiм озирнулася навколо, намагаючись здогадатися: куди вiн зараз встане, щоб привернути до себе увагу. Мiж бровкою дорожньоi розв’язки та каруселлю мiсця було замало, хоча саме тут якраз i проходили люди, котрi перетинали площу. За каруселлю вiдкривався вiльний майданчик, а далi стояв пам’ятник. «Мабуть, пiд пам’ятником!» – вирiшила Барбора.

І помилилася.

Андрюс зробив два кроки вперед i, жестом попросивши ii не пiдходити, закрутився на мiсцi, як турецький дервiш. Мами та нянi озирнулися на нього здивовано, але його червоний клоунський нiс нiби виправдовував таку поведiнку.

Й iхнi напруженi спочатку погляди заспокоiлися.

А Андрюс зупинився, скорчив здивовану фiзiю i став махати дiтям, що кружляли на каруселi, якi також його помiтили i тепер, як тiльки клоун з’являвся в iхньому кругозорi, розглядали його жадiбно та з цiкавiстю.

А коли карусель сповiльнила свое обертання та зупинилася, i мами з нянями познiмали своiх малюкiв iз конячок, дiтлахи самi потягнули дорослих ближче до чоловiка з червоним клоунським носом.

Тут уже Андрюс розiйшовся не на жарт. Барбора споглядала на нього i не могла збагнути, чим, крiм носа, вiн привертае увагу цих дiточок. Може, рудою шевелюрою? Адже клоуни часто рудi. А вiн до того ж рудий вiд народження! Андрюс просто нахилявся, махав руками, робив вигляд, що втрачае рiвновагу й ось-ось впаде. Опускався рiзко навпочiпки i заглядався по-собачому в небо. Коротко кажучи, пустував вiд душi. Дiти смiялися, мами з нянями всмiхалися, перемовляючись мiж собою.

«Цiкаво, на скiльки його вистачить?» – спитала себе Барбора.

Хвилини через три клоун сповiльнив своi рухи i немов поплив, захитався, не зводячи з дiтей погляду. Потiм схопився руками за голову i нiби став ii руками нахиляти. І сiв знову навпочiпки.

Висока струнка мулатка вiдпустила руку бiлого малюка, щоб витягти з гаманця монетку. Пiдiйшла, поглядом шукаючи, куди б ii опустити.

Андрюс знiяковiв на мить, мабуть, допетрав, що бракуе горнятка або тарiлки для гонорару.

Тому просто простягнув свою долоню. І монетка лягла в неi, заманливо блиснувши на сонцi. Ще три жiнки потiшили його своею щедрiстю, а решта, забравши дiтей, пiшли.

– Ну от, Барбi, можемо ще кави випити! Тут досить! – зрадiло повiдомив Андрюс.

– Я бiльше кави не хочу! – твердо заявила вона. – А ось перекусити було б незле.

Андрюс озирнувся вусiбiч. Зупинив погляд на новiй групi мам-няньок iз дiтьми, котрi з’юрмилися бiля каруселi.