Різдвяний сюрприз

– Гайда тепер до тебе, твiй стiл прикрасимо! – скомандував дiд, пiдхопивши обидвi вже легкi торби.

Рената пiшла за ним на свою половину. Їi стiл був бiльший, овальний. За ним могло помiститися до дванадцяти гостей. На ii стiл, як iй зараз здалося, сiна та висушених польових квiточок може й забракнути.

Та насправдi вистачило. Дiд Йонас, здавалося, встеляв ii стiльницю сiном i квiтами набагато стараннiше, нiж свiй власний круглий столик. Коли рiвняв синi висхлi квiточки, в очах його крiзь товстi лiнзи окулярiв блиснули сльози.

І вiн зняв окуляри, витер очi тильним боком великоi долонi, пiсля чого знову начепив окуляри на нiс i продовжив, намагаючись зробити так, аби квiточки по сiну були розсiянi бiльш-менш рiвномiрно.

«Навiщо? – думала, спостерiгаючи за ним, Рената. – Все одно ж згори ляже лляна скатертина, i тiльки тi, хто готував рiздвяний стiл, знатимуть, що мiж традицiйною дюжиною страв i стiльницею, на якiй вони, цi страви, начебто стоять, лежить висхле поле минулого лiта».

Старовинна лляна скатертина з ледь помiтним бiлим по бiлому вiзерунками лягла на великий овальний стiл. Дiд Йонас завмер на мить, озирнувся, немов давно не заходив на половину внучки.

– Ну, гаразд, пiдемо, займемося нашим столом. А iхнiй стiл, – вiн подивився на тiльки-но покрите лляною скатертиною овальне поле минулого лiта, – iхнiй стiл встигнемо приготувати!

Повернулися на половину Йонаса. Тут усе було iнакше, немов пiд одним дахом сусiдило двi рiзних оселi: стара й нова.

У дiда в кiмнатi стояв запах часу, минулого часу, запах майже ста рокiв, спресованих в один гербарiй iз сотнею рiзних листочкiв – у кожного року, як у дерева, свiй власний листочок. У Ренати на ii половинi якщо й з’являлися iнодi запахи, то тiльки на кухнi або коли гарячу iжу заносила в кiмнату й ii аромати ненадовго затримувалися там. На ii половинi повiтря було чистим i майже стерильним, воно не вiдволiкало якимись особливими вiдтiнками чи нагадуваннями. Лише iнодi ставало солодким, коли на столi з’являлися квiти – частiше зрiзанi на дворi пiд будинком самоi Ренати, нiж подарованi гостями.

Дiд поставив у центрi круглого столика стару дерев’яну фiгурку Рупiнтоелiса[11 - Ісус заклопотаний (лит.).]. Трохи поправив ii, щоб обличчям Рупiнтоелiс був обернений до дверей у коридор, назустрiч тим, хто мiг би прийти, але не прийде. Зiтхнув важко старий Йонас, вiдiрвав погляд вiд прочинених дверей у коридор, подивився на внучку.