П’ятеро

– Але цього недостатньо, – закiнчив вiн, – я вiдчуваю, що потрiбен ще третiй якийсь метод класифiкацii, скажiмо – за взуттям: одна категорiя народжуеться зi свинцевими пiдошвами на ногах, нiякими силами з мiсця не зрушиш; а друга, навпаки, у сандалях iз крильцями, на кшталт Меркурiя… або Марка.

* * *

Ще якось спостерiгав я його пiд Новий рiк, на студентському балу в «трупарнi». Бал завжди вiдбувався в чудовому палацi бiржi (пишному слову «палац» нiхто iз землякiв моiх тут не здивуеться, а з iноземцями я цю тему i з’ясовувати не маю намiру).

«Трупарнею» називалася в таких випадках одна з бокових зал, куди впускали лише добiрну публiку, добiрну в сенсi «передового» устремлiння душi; i впускати починали лише з першоi ночi. Пили там солiдно, пiд ранок iншi навiть до iстинного трупного градуса; але головний там запiй був iдейний i словесний. Хоча допускалися й цивiльнi, масу, безумовно, становили студенти. Був стiл марксистiв i стiл народникiв, столи полякiв, грузинiв, вiрмен (столи сiонiстiв i Бунда з’явилися кiлькома роками пiзнiше, але в найпершi роки сторiччя я iх не пам’ятаю). За головним столом сановито сидiли факультетськi та курсовi старости i до них тулилася позафракцiйна бiльшiсть, що ще не визначилась. За кожним столом то лунали промови, то спiвали пiсень; у першi години оратори говорили з мiсць, ближче до ранку вилазили на стiл; ще ближче до ранку – одночасно за тим самим столом проповiдували i зi столу, i знизу, а авдиторiя спiвала. До цього часу тактично зникали популярнi професори, але на початку ночi й вони брали перипатетичну[61 - Перипатетики (вiд грец. ?????????: прогулюватися, походжати) – послiдовники фiлософськоi школи Аристотеля, назва якоi виникла через звичку Аристотеля прогулюватися з учнями пiд час читання лекцiй.] участь в урочистостях, переходячи вiд столу до столу з короткими iмпровiзацiями з неписаноi хрестоматii застiльного красномовства. «Товаришi студенти, це шампанське – занадто дороге вино, щоб пити менi його за вас, тим паче вам за мене. Вип’емо за дещо вище – за те, чого ми всi чекаемо з року на рiк: нехай звершиться воно в наступному роцi»… «Колеги, серед нас знаходиться публiцист, трудiвник поневоленого слова: пiднiмемо бокали за те, щоб слово стало вiльним…»

У той вечiр пустили туди й Марка, – хоч i тут я не пам’ятаю, чи був вiн тодi вже студентом.