До зірок

До зiрок

Френсiс Скотт Фiцджеральд

Зарубiжнi авторськi зiбрання

Оповiдання Ф. С. Фiцджеральда (1896–1940) вирiзняються майстернiстю тонкого психологiзму та елементами контрасту. Видання мiстить автобiографiчний цикл творiв про Безiла Дюка Лi та оповiдання «Дитяча забава». Безiл, прототипом якого е сам автор, – амбiтний, розумний i цiлеспрямований пiдлiток iз невеличкого мiста Сент-Пол, штат Мiннесота. Становлення його особистостi вiдбуваеться в моральних випробуваннях, герой часто потрапляе в схожi ситуацii, але щоразу реагуе на них по-рiзному, що дае змогу зробити висновок про те, як змiнюеться його внутрiшнiй свiт.

Вiн виважуе власнi вчинки та прагне, попри всi перепони, втiлити виплеканi з дитинства мрii. Фiцджеральду вдаеться передати прикмети часу мимохiдь: оповiдання сповненi деталями американського побуту початку XX столiття – вiд вбрання до модних мелодiй i танцiв «епохи джазу».

Фрэнсис Скотт Фицджеральд

До зiрок

© В.

Р. Дудик, переклад украiнською, 2020

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015

Дитяча забава

Коли Джона Ендроса почали долати думки про старiсть, вiн утiшався тим, що його життя триватиме в дитинi. Зловiснi сурми вiчного забуття лунали не так гучно, варто було йому почути тупiт маленьких нiжок або голосок, що белькотiв у слухавку дитячi нiсенiтницi. Розмовляв вiн iз донькою щодня о третiй, коли дружина телефонувала з передмiстя в контору; поступово цi дзвiнки перетворилися для нього на найяскравiшу подiю дня.

До старостi йому було ще далеко, та все життя вiн пнувся вгору урвистими скелями i, здобувши нелегку перемогу над бiднiстю i слабким здоров’ям, у своi тридцять вiсiм рокiв плекав досить невибагливi iлюзii. Навiть донька подарувала йому не лишень радiсть. Через неi подружжя зробило паузу в шаленiй близькостi, через неi доводилося жити за мiстом, в якому за свiже сiльське повiтря розплачувалися нескiнченними проблемами iз покоiвками та сутужною нуртою потягiв.

Крихiтка Едi приваблювала його передусiм як утiлення початку нового життя. Вiн любив саджати ii до себе на колiна та, погладжуючи духмяну, м’яку голiвку, розглядав голубi, як ранкове небо, зiницi. Та, ушанувавши цю традицiю, вiн без жалю передавав дитя няньцi.