Апостол черні. Книга 2

Апостол чернi. Книга 2

Ольга Юлiанiвна Кобилянська

Апостол чернi #2Рiдне

Роман Ольги Кобилянськоi (1863–1942) «Апостол чернi», останнiй великий твiр письменницi, мав тернистий шлях до читача. У радянськi часи вiн був пiд забороною – не видавався, при цьому офiцiйнi лiтературознавцi в один голос таврували його як «iдейно й художньо неповноцiнний». Чим же так дошкулила визнана у свiтi оповiдачка тогочаснiй владi? Та тим, що повела мову про те, чого найбiльше боiться будь-яка iмперiя – самоiдентифiкацiю поневоленого народу.

Ольга Кобилянська

Апостол чернi

Книга 2

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020

* * *

Апостол чернi

Книга друга

Дома хорий батько, мати й Оксана. Довкола вражае скромнiсть, щоб не сказати бiднота. Що було цiннiше та гарнiше з обстанови, пiшло за обома вiдданими доньками, а Оксанi, яка узялася вчительськоi посади, ще було час про меблi думати.

Вона мае лише бажання, щоб батьки були здоровi i якнайдовше жили. Сама почуваеться сильна – «за мужчину», як любить говорити, – i коли лише дiстане посаду, бере обох на себе. Теперiшня турбота через брак засобiв на батькове лiкування пригноблювала ii. Але вона заробляе лекцiями, i так якось живуть. «Якби лише, – говорила мати з донькою, – перебував Юлiян у хатi, все було б iнакше, i настрiй не був би понурий».

* * *

– А тепер, мiй любий сину? – спитав батько ще того самого вечора Юлiяна, коли цей, мов спiйманий чужоземний птах, зачинений в малу клiтку, вештався по кiмнатах.

– Тепер? Восени вступлю на фiлологiчний факультет, тату. Хоч фiлологiю тепер закидають i ставлять натомiсть новiшi науки, але фiлологii нiколи не скасують.

– Так думаеш, сину?

– Так, i на чужинi мене про це впевняли. Не лиш менi так здаеться, що ми, украiнцi, ще доволi сирий матерiал, щоб нам зрiктися класичноi фiлологii, обiйтися без виховання духу.

– А про богослов’я, що думаеш, сину, спитаю я тебе, як колись раз.

– Нiчого, тату, нема причини змiняти свiй план i йти на «апостола чернi».

– Скоро можна мати хлiб i працю, хлопче, для темного брата.

– Я й так переб’юсь i спричинюся до освiтньоi працi.

* * *

Годинникар водить за сином спрагненими очима, якби шукав полегшi для фiзичного терпiння.