Ніоба

Нiоба

Ольга Юлiанiвна Кобилянська

Рiдне

Ольга Кобилянська (1863–1942) – класик украiнськоi лiтератури, авторка модерноi прози. Їi творча спадщина велика й рiзноманiтна.

Трагiчну долю героiнi грецького мiфу Нiоби та ii дiтей переспiвували на свiй лад чимало митцiв ще вiд античних часiв. Ольга Кобилянська пояснювала свою зацiкавленiсть цiею iсторiею тим, що «… описана мною „Нiоба” iснувала справдi, i всi ii дiти були нещасливi… Нiобу знала моя мати особисто, а кiлькох з ii дiтей я також». У повiстi уособленням горя та страждань е дружина священника Анна Яхнович.

Їй не дае спокою думка, чому щастя обiйшло ii дванадцятьох дiтей. Зрештою вона доходить висновку, що в усьому винна заздалегiдь визначена неминучiсть. Однак читач мае змогу ухвалити власне рiшення.

Ольга Кобилянська

Нiоба

1) Браття! Хоч би я говорив усiма людськими й янгольськими мовами, та не мав би любови, то був би я мiддю, що дзвенить, або кимвалом що бринчить.

2) І хоч би я мав пророцтва дар i знав би всi таемницi, i тямив усi знаття, i якби мав усю ту вiру, що навiть гори перестановляе, та не мав би любови, то був би нiчим.

3) І хоч би роздав я всi своi маетки, i хоч би тiло свое вiддав спалити, а любови не мав би, то не було б менi користи нiякоi.

4) Любов довго терпить, вона милосердя мае, любов не заздрить, любов не пишаеться, не гордуе.

5) Не осоромлюе, не допоминаеться свого, не гнiваеться, не мислить зла.

6) Не радiе з неправди, а радiе з правди.

7) Вона все любить, всьому вiри дiймае, на все надiеться, все терпить.

8) Любов нiколи не зникае, хоч би й пророцтва Припинились, хоч би й мови замовкли, хоч би й знаття затратилися.

9) Бо ми тiльки частково знаемо й частково пророкуемо.

10) А як прийде довершене, тодi осе часткове непотрiбне буде.

11) Поки я був дитиною, то говорив, як дитина. І думав, як дитина, i мiркував, як дитина; а коли став дорослим, то вiдкинув дитяче.

12) Адже ми тепер бачимо, немов ворожачи наослiп, тодi ж – навiч; тепер я розумiю частково, а тодi – пiзнаю все так, як i мене самого пiзнано було.

13) Тепер же зостаються вiра, надiя, любов, три iх, але найбiльша з них – любов.

    (Лист апостола Павла до коринтiйцiв, глава XІІІ)

І

Панi Анна Янович, сiмдесятсiмлiтня вдова по унiятськiм пароху[1 - Унiятський парахвiяльний священик, настоятель.], в цiлiй околицi загальношанованiм, не пережила ще анi одноi недiлi правдиво святочно, вiдколи переiхала з села до свого сина в мiсто.