В неділю рано зілля копала

В недiлю рано зiлля копала

Ольга Юлiанiвна Кобилянська

Рiдне

Повiсть Ольги Кобилянськоi (1863–1942) «В недiлю рано зiлля копала» – один з найкращих творiв видатноi украiнськоi письменницi. Вона створена за мотивами вiдомоi народноi пiснi-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi». Однак авторка збагатила ii новими деталями, якi дають змогу глибше проникнути у внутрiшнiй свiт героiв. Тож трагiчна iсторiя кохання хлопця до двох дiвчат, яке робить нещасними всiх, набула глибшого, фiлософського звучання й узагальнення.

Письменниця спонукае читачiв до роздумiв про долю людини, про ii вiдповiдальнiсть за своi вчинки, про iхнiй вплив не тiльки на власне життя, а й близьких.

Ольга Кобилянська

В недiлю рано зiлля копала

Серiя «Рiдне» заснована у 2020 роцi

Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020

* * *

У виданнi збережено основнi особливостi лексики, синтаксису та орфографii авторського тексту

В недiлю рано зiлля копала

Ой не ходи, Грицю, на вечорницi,

Бо на вечорницях дiвки чарiвницi,

Солому палять i зiлля варять,

Тебе, Грицуню, здоровля позбавлять.

Тамта одная чорнобривая,

То чарiвниця справедливая!

І чарiвниця i зiлля знае,

Тебе, Грицуню, заздрiсне кохае!

В недiлю рано зiлля копала,

У понедiлок пополокала,

А у вiвторок зiлля варила,

В середу рано Гриця отруiла.

Прийшов же четвер – Гриценько умер,

Прийшла п’ятниця – поховали Гриця;

Сховали Гриця близько границi,

Плакали за ним всi молодицi

І хлопцi Гриця всi жалували,

Чорнобривую всi проклинали;

Нема й не буде другого Гриця,

Що ‘го зiгнала з свiту чарiвниця!

В суботу рано мати доню била:

«Нащо ти, суко, Гриця отруiла?

Не зналась того, що зiлля умiе?

Що Гриць сконае, нiм когут запiе?»

«Ой мати, мати! Жаль ваги не мае —

Най ся Грицуньо у двох не кохае!

Оце ж тобi, Грицю, за тее заплата:

Із чотирьох дощок темная хата!»

Се було давно.

Через те не знае навiть нiхто назвати мiсцевiсть, де склалася подiя, про яку розказуеться. Хiба те одно, що в горах.

Мов у кiтлi мiж горами, що здiймалися поважно вгору, ховалося доволi велике село.

Лiси тих гiр – старi, непрогляднi…

В ногах одноi гори, названоi Чабаниця, до котроi i тулилося наше село, бiгла гучна рiка. Шумна i прудка, гонила розпiнена почерез велике неповоротке камiння.