Апостол черні. Книга 2

Син, хоч уже майже тиждень дома, не може освоiтися, що вiн дiйсно тут. Щохвилини сiдае коло батька i приглядаеться йому. Оповiдае, як на чужинi не дармував, заробляв i щадив як мiг.

– Яким способом заробляв? – несмiливо питаеться мати.

– Давав лекцii слов’янських мов та найбiльше придавалася менi фiзична сила. Передягався в робiтничу одiж, з’являвся при розпочатих будинках i там дiставав працю.

Оповiдав, як подорожував з Едвардом, щоб доповнити придбану науку. Вiн не мiг не заходити до театрiв. Коли пригадував деякi театральнi п’еси, заслонював на хвилину очi, неначеб попри них пересувалися ще раз картини, якi бачив.

Слухав з Едвардом потрiбних вiдчитiв, знайомився iз студентами рiжних нацiй. Раз навiть один багатий американець заангажував його до своiх двох молоденьких синiв на виховника, але пiд умовою, що поiде до нього на вiсiм рокiв. З огляду на батькiв не мiг прийняти цiеi корисноi пропозицii. Пiзнаючи рiжних людей та скарби чужоi культури, вiн зазнавав духовноi насолоди, але те ж i глибоке приниження, як-то iншi народи власними силами дiйшли до таких здобуткiв.

Батько брав сина за руку, притискав ii до очей i шептав:

– Не суди так строго, сину, не суди, ми ще без пасiки, як тi дикi бджоли. Якби ми ii вже мали, то теж сповняли б усi своi суспiльнi функцii без помiчникiв, як iншi, i перетворились би у повну нацiю.

Приiхав Зарко з Покутiвки з вiсткою, що iм уродилася донечка i що Марiя i вiн просять батькiв, Юлiяна i Оксану на хрестини. Оксана мала би з Едвардом Гангом тримати маленьку до хреста.

Оповiдав, яка Ева для Марii добра, як доглядае ii щиро i вважае себе вже за справдiшню лiкарку. Юлiян вiдразу вiдмовився, хотiв залишитися при батьковi.

– Іншим разом, мамо, – переконував ii син, усмiхаючись легко. – Вам лицюе iхати, мамо. Марiя через малу не скоро вирветься з хати. Їдьте i не опирайтеся.

– І Едвард поздоровляе тебе, Юлiяне, – звернувсь Зарко вдруге до Юлiяна, – i просив, щоб ти конче хоч на двi недiлi до нього загостив, затужив за тобою i мае про не одно з тобою говорити.

Юлiян засмiявся.

– Подякуй будучому молодому пановi-дiдичевi за привiт i запросини i вiдповiдж, що, як зможу, то прийду, лише не означую реченця, щоб не бути часом словоломним.

* * *

За тиждень прийшло повiдомлення до Оксани, що вона iменована при народнiй школi учителькою i мае явитися з початком шкiльного року в гiрськiм мiстечку М.

Ця вiстка викликала велику радiсть в родинi годинникаря. Оксана почувалася невимовно щасливою.