П’ятеро

], бо дiзнався вiд спiвучня, який пансiоном мешкае у грека, тобто чеха, який викладае грецьку мову, що цей педагог вирiшив сьогоднi викликати його, мого нового друга, до дошки не за чергою. Тому вiн залишив записку матерi (вона встае пiзно): «якщо прийде педель, скажи йому, що я пiшов до дантиста», депонував ранець у сусiднього тютюнника i вiдправився на Ланжерон.

– Компанiйська людина ваша мама, – сказав я iз щирою похвалою. Ми вже гребли.

– Жити можна, – пiдтвердив вiн, – tout ? fait potable[12 - Цiлком безпечно (фр.

).].

– Так навiщо тодi ранець у тютюнника. Залишили б удома, якщо мати згодна.

– Через тата неможливо. Вiн усе ще необстрiляний. Досi не може заспокоiтися, що я замiсть нього розписуюсь пiд оцiнками. Нiчого, звикне. Завтра я всю записку напишу його почерком: «син мiй, Мiльгром Сергiй, п’ятого класу, не був певного числа через зубний бiль».

Ми добряче вiд’iхали; вiн чудово грiб, i знався на всiх човнярських словах. Вiтер сьогоднi знову розгуляеться до п’ятоi години, i не просто вiтер, а саме «трамонтан»[13 - Трамонтан (вiд iтал.

tramontane). У Причорномор’i i Приазов’i – пiвнiчний вiтер.]. «Затабаньте правим, бо наскочимо на той дубок[14 - Дубок – найбiльш поширене на Чорному та Азовському морях вiтрильне дерев’яне судно прибережного плавання.]». «Дивiться – подохла морська свиня», – при цьому вказуючи пальцем на тушу дельфiна, що була викинута вчора бурею на нижне пiдмостя хвилерiза неподалiк вiд маяка.

У промiжках мiж морехiдними примiтками вiн надав менi багато уривчастих вiдомостей про сiм’ю.

Батько кожного ранку «шкварить конкою до контори», тому вiн такий небезпечний, коли не хочеться йти до гiмназii – мусиш виходити з дому разом з ним. Увечерi дома «товчок» (тобто товкучки): це до старшоi сестри приходять «ii пасажири», здебiльшого студенти. Є ще старший брат Марко, людина нiчого собi, «портативний», але «тютя» (цього термiна я не знав: мабуть, на зразок фофана[15 - Вiд власного iменi Феофан (розм.) Простак, недалекий, нерозторопний, тупа людина.] або роззяви). Марко того року «нiцшеанець». Серьожа про нього склав такого вiрша:

В штанах дiра, в iдеях модних вiчно;

Людина вчена й тричi другорiчник.

– Це у нас вдома, – додав вiн, – мiй фах. Маруся вимагае, щоб про кожного ii пасажира був вiрш.

Сестра Лiка, мабуть, теж старша за Серьожу, «догризла останнi нiгтi, i тепер нудьгуе i злиться на всю Одесу». Наймолодший – Торiк, але вiн «опора престолу»: про все «мiркуе настiльки вiрно, що здалеку можна скиснути».