Коли молот зустрічається з ковадлом

 – Все-таки довiв ii iрод проклятий, прости Господи, що такее скажеш.

Оля вже майже не слухала причитання староi, але раптом наче хтось увiмкнув свiтло в темнiй кiмнатi.

– Який iрод? – поцiкавилася дiвчина.

– Та Борюсiк же… Племiнничок Яринин.

– Дядько Борис?

– А хто ж?! Алкоголiк проклятущий, все ходив тут та казав, шо то його хата…

– Щось я нiчого не розумiю.

– Та що тут розумiти? Хотiв, щоб Ярина йому хату переписала, бо вiн, бач, найближчий родич. А Ярина ж iз характером була.

Поiхала та й переписала все на вас iз Анiчкою. Так вiн тут таке творив, таке творив! Ходив навколо хати, репетував: «Я тебе спалю. І хату спалю». Зi свiтлом, я пiдозрюю, вiн теж тут щось заподiяв. Ото видно в Ярини бiдолашноi серце i не витримало.

А як похорони були. У бабцi вашоi ще могила свiжа була, а вiн уже пробував у дiм пробратися. Та добре тутешнi чоловiки йому чуба трохи надрали, то вiн десь зник, не являвся останнi тижнi.

«Ось тобi й ще одна причина не лишатися тут надовго!»

– Ой, я зовсiм забула! – голосно зойкнула баба Мотря.

– Що? Щось на плитi?

– Та нi… От я стара шкапа!

Оля лише мовчки спостерiгала, як старенька активно нишпорить по своiм кишеням.

– Ось, тримай! – бабця тицьнула дiвчинi в’язку ключiв. – Я пiсля смертi Ярини забрала, а то Бог його вiдае, що у Борюсiка того на думцi.

– Дарма ви так переймалися, в мене е ключi. Але, дякую, будуть запаснi.

– Ти лiпше передивися, мо’ в цiй в’язцi якi новi ключики е.

«Невже вiд комори?»

– Дякую, – видихнула Оля, думками перебуваючи бiля зачинених дверей.

– Та нема за що, доцю. Я ж тебе ще отакiсiнькою пам’ятаю, – бабця зробила рукою жест, i дiвчинi здалося, що старенька окреслила розмiри мультяшного фiксика, а не живоi людини.

– А бабцю Ярину, до речi, де поховали?

– У Жменьках. У нас тут у Любомирiвцi ж могилок нема.

– А чим можна туди доiхати так, щоб сьогоднi й повернутися?

– О доцю, то ти довго спала.

Маршрутка в той бiк iде о п’ятiй ранку i о третiй дня. Але та, що пополуднi, тобi не пiдходить, бо не вертае звiдти. Та це ж ота, якою ти вчора сюди iхала.

«Ага… Мала iхати. Та не iхала!»

– Ну, а таксi замовити? Я б дуже хотiла прийти на могилу бабцi Ярини до вiд’iзду.

– Та нащо тобi тее таксi! В таку глухомань тобi воно так дорого обiйдеться! Я скажу Назаровi, вiн тебе вiдвезе.