Коли молот зустрічається з ковадлом

Оля злякалася i вiдсмикнула руку, але не розрахувала вiдстань i боляче ударилася лiктем об якусь нерiвнiсть у бiчнiй стiнцi скринi.

Подумки перебираючи лайливi слова, дiвчина провела по внутрiшнiй стiнцi. На свiй подив, вона знайшла ще одну шухлядку, вбудовану в скриню.

«Дивно, бабуся стiльки разiв розказувала про скриню i показувала ii, а про те, що тут е прискринок, нiколи не згадувала», – здивувалась Оля.

Дiвчина завжди цiкавилася iсторiею та етнологiею, тому вона знала, що прискринок – це невелика таемна шухляда всерединi скринi, в якiй зазвичай зберiгали грошi, прикраси та iншi цiннi речi.

Звичайно, дiвчина вирiшила туди зазирнути. Нi, вона не хотiла вiдiбрати скарби покiйноi бабусi, та й взагалi сумнiвалася, що там буде щось важливе, але ii допитливiсть не давала спокою: якщо вже прискринок, вважай, сам знайшовся, то грiх цим не скористатися.

Прискринок безцеремонно вiдхилив усi спроби вiдчинити його, i Оля вже навiть не здивувалася, просто дiстала з кишенi пiжамних штанiв ключика, якого знайшла в годиннику, а коли замочок клацнув, дiвчину охопило задоволення переможця.

Шухляда вiдкривалася з великими потугами, так нiби iй щось заважало. Лишивши свiчку на одному зi стелажiв, дiвчина вже двома руками потягла кришку прискринку до себе i врештi-решт здобула перемогу.

У шухлядцi лежала книжка невеликого розмiру в пошарпанiй i пожовклiй вiд часу м’якiй обкладинцi. Дiвчина розгорнула книжечку з самого початку. Свiчка догорала, тому видно було дуже погано.

Оля краще придивилася до потертих сторiнок i зрозумiла, що вона в ii руках зовсiм не книга, а старий щоденник. Ще раз приглянувшись до нерiвного та розмашистого почерку, вона переконалася, що щоденник належав бабусi Яринi. Дiвчина пригорнула записника до себе. В ii душi здiйснилася неймовiрна боротьба мiж бажанням прочитати його вмiст i совiстю, яка забороняла вдиратися до чужого особистого простору.

Свiчка тим часом догорiла, i дiвчина зайшла до кiмнати.

Врештi-решт вона сховала записника у сумочку i пiшла перевдягатися.

* * *

За пiв години Назар пiд’iхав до ворiт, як i обiцяла баба Мотря. За той час дiвчина зiбралася i нарвала у саду конвалiй, якi щедро дiлилися своiм ароматом у салонi авто. Опинившись на кладовищi, Оля залишила невеличкий букетик на свiжiй могилi. Довго дiвчина там не затрималася, лише подумки подякувала бабцi Яринi й побажала iй хоч на тому свiтi здобути спокiй.