Коли молот зустрічається з ковадлом

Темно-синi джинси, високi кросiвки вiд «Adidas» та толстовка «Gap» добре захищали Аню вiд лiтнього захiдноукраiнського холоду, а рюкзак не треба було волочити по землi.

Також Оля вiдзначила, що сестра в гарнiй формi. Дiвчата були майже однакового зросту i статури, але Аня мала бiльш спортивнi ноги та пiдкачанi руки. («Слiди вiд захоплення легкою атлетикою та бойовими мистецтвами», – подумалося Олi).

Мати завжди говорила, що сестри як двi краплi схожi одна на одну. Оля знехотя, але мусила з нею погодитися. Навiть тепер, коли Аня коротко пiдстриглася та перефарбувала волосся у яскраво-рудий колiр, очi зеленуватого вiдтiнку та пухкенькi губи видавали iхню спорiдненiсть.

– О, смаколики! – Аня пiдiйшла до миски i взяла один пирiжок до рук. – Сама пекла?

– Дуже смiшно, – огризнулася дiвчина.

– Та годi тобi!

– Чого ти приiхала? – Оля сама здивувалася своему запитанню, видно, тут щось трапилося з ii вмiнням приховувати емоцii.

– Ну, якфо не помиляюся, – вiдкусивши пирiжок, Аня завалилася на лiжко, – бабуся Ярина цей будинок заповiла нам обом.

– І ти, очевидно, приiхала, бо хочеш тут жити?

– А якого ти менi взагалi допит улаштовуеш, захотiла й приiхала!

– Дай здогадаюся, ти приiхала налагодити свое особисте життя, заодно зруйнувавши мое?

– Наша пiсня гарна й нова, наче Оля Полякова, – присвиснула Аня.

– Що?

– Нiчого! Я так i знала, що розмова повернеться до Артура, – Анна закинула руки за голову i зручно вмостилася на подушцi. – А може, поговоримо про це завтра, а то сьогоднi щось я трохи втомилася.

Оля вiдчула, як образа i злiсть обпекли iй груди i клубком пiдкотилися до горла.

– Провини за собою не вiдчуваеш? – дiвчина вклала в це запитання всю зневагу, яка накопичилася. – Ну що ж, розкажи менi. як то воно тобi було розважатися з моiм хлопцем?! Нiчого на душi не муляло?! Розкажи менi, сестричко! Ну ж бо!

– І тут Панаса понесло!

– Досить уже твоiх дурнуватих висловiв!

– Твiй колишнiй – повний довбень, – Аня повернулася до стiни, голос ii був рiвний, але напружений.

– О, так вибач, а що, варто назвати його твоiм хлопцем?

– Я тобi вже говорила, коли ти нас застала за тим поцiлунком, не я його цiлувала, а вiн мене. Плюс мене п’яну, я б тодi i з ослом поцiлувалася…

– О так, ви з дядьком Борюсiком явно родичi!

Аня пiдвелася.