Казка про Рудого і Квашеного

– Моi друзi з’являться з хвилини на хвилину, i як я вас таких iм покажу?! Який пасаж! – вигукнула мiсiс Табiта Хап.

Вона вiдправила iх у кiмнату нагорi i, менi неприемно про це розповiдати, сказала своiм приятелям, що дiти захворiли на кiр i лежать у лiжку, хоча це й була неправда.

Зовсiм навпаки, вони не були в лiжку, не лежали в ньому принаймнi.

Якимось чином нагорi здiйнявся такий страшний гармидер, що це геть зiпсувало шляхетнiсть i статечнiсть чаювання.

А я гадаю, що менi доведеться написати ще одну, бiльшу книжку, аби розповiсти iншi iсторii про Тома Кошеня.

А щодо Качок-О’Зерян, то вони пiшли на ставок.

Увесь одяг iз них вiдразу ж злiз, бо на ньому не було гудзикiв.

І вiдтодi мiстер Дрейк Качур-О’Зерний, i Джемiма, i Ребекка усе ще його намагаються знайти.

Казка про Рудого i Квашеного

Присвячуеться зi щирою повагою старому мiстеровi Джону Тейлору, який гадае, що може зiйти за мишку Вовчка (три роки прикутий до лiжка i жодноi скарги!) [1 - Казка присвячена власниковi крамницi Джону Тейлору, який був прикутий до лiжка.

Вiн дуже хотiв стати одним з героiв книжок Беатрiкс Поттер i казав, що може зiйти за мишу вовчка. Беатрiкс Поттер увела його в казку як Джона Вовчка.]

В одному селi стояла собi колись крамничка. Назва ii була написана на вивiсцi над вiкном: «Рудий i Квашений».

Це була невеличка крамничка, що за розмiром саме пасувала лялькам, – Лусiнда та ii лялька-кухарка Джейн завжди купляли собi бакалiйнi товари в Рудого й Квашеного.

Прилавок усерединi за висотою якраз пiдходив для кроликiв. Рудий i Квашений продавали червонi в горошок носовi хусточки за пеннi й три фартинги.

А ще вони торгували цукром, нюхальним тютюном i галошами.

Фактично, хоча це й була маленька крамничка, у нiй продавалося майже все – за винятком хiба кiлькох речей, якi вам можуть раптом знадобитися, – наприклад, шнуркiв для ботинок, заколок для волосся чи вiдбивних iз баранини.

Рудий i Квашений були господарями, якi тримали крамничку. Рудий був котом iз рудою шерстю, а Квашений – собакою-тер’ером.

Кролики завжди трохи побоювалися Квашеного.

Постiйними вiдвiдувачами крамнички були й мишi – тiльки вони бiльше боялися Рудого.

Рудий зазвичай просив Квашеного обслужити мишей, оскiльки, як вiн казав, у нього починала текти слина.