Бебі Джейн

А потiм ми поiхали на мою першу вечiрку в Кайсан’емi! Я голосно засмiялася, коли вона поцiлувала мене бiля дверей, i мiй смiх кружляв навколо весняного шуму мого сп’янiння, змiшуючись з iншими звуками, солодким язичком Пiкi, котячим шкряботiнням та зi звуком дверей таксi, коли вона вiдчинила iх для мене пiзнiше, коли ми вже рушали до Кайсан’емi. Я пам’ятаю, як ii голос змусив мене затремтiти, хоча вона лише спитала у водiя дозволу пити пиво в салонi машини, обiцяючи не пролити нi краплини. Вона завжди так робила.

Лапiн Культа, завжди Лапiн Культа. Холодильник Пiкi завжди був забитий баночками цього пива. Вперше я побачила це в нiч, коли ми познайомилися: уся нижня поличка була заставлена пивом, а на верхнiй поличцi був лише пакет з маслом зi встромленим у нього ножем та шматочок сиру. На дверях холодильнику була пляшка Пепсi та декiлька лiтрiв молока. Однак наступного разу, коли я прийшла на те перше побачення, яке так мене перелякало, ii холодильник був набитий усiлякою всячиною. Це все було для мене: сiк, йогурт, сир, хлiб, помiдори, ковбаса, фрукти. Саме з цих продуктiв Пiкi й приготувала менi снiданок. Вона злизувала крихти хлiбу з моiх пальцiв та казала, що на менi досi залишився запах парку Кайсан’емi та лiтньоi трави, на якiй ми лежали пiсля четвертоi години, коли ми вже були не силах стояти у черзi на таксi. Ми палко цiлувалися на галявинi, коли мое тiло вже почало жадати, щоб Пiкi занурила в мене своi пальцi, досягла мого серця та нiжно обiйняла його рукою. А коли ii пальцi будуть у менi, вона натисне на стегно зворотною частиною долонi, i це навiть заболить, змиваючи усi кольори, якi iснують у свiтi, окрiм червоного. Так нiби всерединi мене червона злива. Яким же було мое здивування, коли я виявила, що простирадла не були заплямленi в червоний колiр. Вони були лише мокрi, немов хустка, просякнута сльозами, хоча Пiкi й досягла своiми пальцями до самiсiнького мого серця. Усе мое тiло кривавило, а кров, здавалося, було видно навiть у сутiнках, як i мое серце, яке проблискувало через мою шкiру та прагнуло повернутися до пальцiв Пiкi пiсля того, як вони мене залишили наодинцi. Так, нiби воно мандрувало всiм моiм тiлом у спробi вiднайти шлях назад до ii пальцiв.

Нiхто ранiше не тримав мене за руку так мiцно, коли я кiнчала. Так, що моi перснi боляче врiзались у шкiру. Пiзнiше Пiкi розповiла, що наступного дня вона досi вiдчувала iх.