Казка про поросятка Робінзона

А вдалинi перед ним, за фермерськими полями й прибережними скелями, – аж нiтрохи не наблизившись, пiдiймалося, немов стiна, темно-сине море.

Робiнзон сiв вiдпочити пiд живоплотом, вибравши мiсце, захищене вiд сонця. Жовтi котики верби цвiли в нього над головою, сотнi квiток первоцвiту ряснiли на насиповi, скрiзь ширився теплий запах моху й трави i парувала волога червона земля.

– Якщо я з’iм свiй обiд тепер, то не муситиму нести його далi! Кувi, кувi, кувi! – сказав Робiнзон.

Вiд прогулянки вiн так зголоднiв, що залюбки з’iв би i одне яечко, а не тiльки бутерброди з повидлом, але вiн був занадто добре вихований.

– Тодi iх уже не буде двi дюжини, – зауважив Робiнзон.

Вiн назбирав букетик первоцвiту й перев’язав його шерстяною ниточкою для штопання, яку тiтонька Роха дала йому як зразок.

– Я продам його на базарi, а грошi будуть тiльки моiми, за своi пеннi я куплю цукерок. А скiльки в мене пеннi? – запитався Робiнзон, риючись у себе в кишенi. – Одне вiд тiтоньки Рохи, одне вiд тiтоньки Брьохи, i одне мое власне буде за первоцвiти – о, кувi, кувi, кувi! Он хтось скаче по дорозi! Я запiзнюся на базар!

Робiнзон пiдскочив i перетягнув свого кошика через дуже тiсний перелаз.

Саме в цьому мiсцi стежка перетинала велику основну дорогу. Вiн побачив чоловiка верхи на конi. Старий мiстер Пепперiл пiд’iхав, сидячи на гнiдому конi з бiлими ногами. Його два високi хорти бiгли поперед нього, заглядаючи через перекладини усiх ворiт усiх полiв, якi вони минали. Хорти пiдстрибом пiдбiгли до Робiнзона, вони були дуже великi й дружелюбнi, вони облизали його обличчя i поцiкавилися, що вiн несе у кошиковi? Мiстер Пепперiл гукнув iх: – До мене, Пiрате! До мене, Листоношо! Пiдiйдiть-но сюди, шановнi! – Вiн зовсiм не хотiв нести вiдповiдальнiсть за яйця.

Дорогу нещодавно встелили гострою новою щебiнкою з кременю. Мiстер Пепперiл спрямував гнiдого коня до порослого травою узбiччя i звернувся до Робiнзона. Це був життерадiсний лiтнiй джентльмен, вельми привiтний, з червоним лицем i сивими бакенбардами.

Усi зеленi поля i червонi орнi землi мiж Стiмутом i «Там-де-Кнуром» належали йому.

– Здоров, здоров! І куди це ти вирядився, маленька свинко Робiнзоне?

– Вiтаю, мiсере Пепперiле, сер. Іду я на базар. Кувi, кувi, кувi! – сказав Робiнзон.

– Як, сам-один? А де ж мiс Роха i мiс Брьоха? Не захворiли, сподiваюся?

Робiнзон пояснив усе про вузькi перелази.