Феноменологія духу

А тим часом, якщо страх схибити запроваджуе в науку недовiру, яка без таких вагань сама береться до роботи i справдi пiзнае, то важко збагнути, чому не слiд учинити навпаки: пройнятися недовiрою саме до цiеi недовiри й боятися, що цей страх помилитися – сам по собi вже помилка? Цей страх i справдi припускае, що дещо, а фактично досить багато, становить iстину й пiдтримуе таким чином своi вагання та iхнi наслiдки з приводу того, що й саме годилося б спершу дослiдити й пересвiдчитися, чи це iстина.

Вiн припускае передусiм iдею пiзнання як iнструмента або засобу, а також рiзницю мiж нами i цим пiзнанням; а найраднiше вiн волiе припускати, що абсолют стоiть на одному боцi, а пiзнання – на другому, iснуе для себе, вiдокремлене вiд абсолюту i е чимсь реальним; iншими словами, пiзнання, будучи за межами абсолюту, безперечно стоiть i за межами iстини, але все-таки правдиве, – а це вже припущення, внаслiдок якого те, що називають страхом помилитися, виявляеться радше страхом перед iстиною.

Такий висновок випливае з того, що iстинний тiльки абсолют, або що тiльки iстина абсолютна. Його можна вiдкинути, визнавши наступну вiдмiннiсть: пiзнання, хоч i не пiзнаючи абсолюту так, як прагне пiзнати його наука, однаково е iстинним, тож пiзнання взагалi, навiть будучи неспроможним збагнути абсолют, усе-таки здатне сприймати iншi iстини. Але ми бачимо, зрештою, що такi балачки ведуть нас до якоiсь туманноi рiзницi мiж абсолютною iстиною та всякою iншою iстиною i що «абсолют», «пiзнання» й т.

iн. – це слова, що припускають значення, якого спершу треба досягти.

Замiсть таких безвартiсних iдей та висловлень про пiзнання як iнструмент, завдяки якому можна збагнути абсолют, або як засiб, який дасть змогу поглянути на iстину, й т. iн., – тобто вiдносин, до яких ведуть усi цi iдеi пiзнання, вiдокремленого вiд абсолюту, та абсолюту, вiдокремленого вiд пiзнання, – i замiсть вiдмовок, якi з припущення про такi вiдносини висновують неспроможнiсть науки, щоб уберегтися вiд зусиль, яких потребуе наука, i водночас удавати поважнi й ревнi зусилля, а також замiсть пояснювати цю ситуацiю, можна просто вiдкинути це все як випадковi та довiльнi уявлення, а пов’язане з ними вживання таких слiв, як «абсолют», «пiзнання», а також «об’ективний», «суб’ективний» i багатьох iнших слiв, значення яких, як загалом вважають, вiдоме кожному, слiд розумiти навiть як ошуканство.