Феноменологія духу

Проте вiн не може знайти нiякого спокою; якби цей страх завжди хотiв лишатись у бездумнiй iнертностi, то думка розворушила б бездумнiсть, ii неспокiй урвав би ту iнертнiсть. А якби вiн утвердивсь як сентиментальнiсть, яка запевняе, що все у своему видi добре, то це запевнення теж зазнае насильства з боку розуму, який не знаходить нiчого доброго саме тому i тiею мiрою, якою сам е видом. Або ж страх перед iстиною може приховатися вiд себе та iнших, вигадавши, що саме палке прагнення iстини робить таким тяжким, ба навiть неможливим завданням знайти будь-яку iншу iстину, окрiм тiеi, на яку здатна зарозумiлiсть i яка завжди мудрiша, нiж будь-яка думка, що або властива самiй людинi, або запозичена в iнших; ця зарозумiлiсть, яка тямить знiкчемити кожну iстину й повернутися вiд неi знову в себе та тiшиться цим своiм власним розумом, що завжди знае, як розпорошити всi думки i знайти замiсть будь-якого змiсту лише голе Я, – це задоволення, яке слiд полишити йому самому: адже воно тiкае вiд загального i прагне лише буття-для-себе.

Те, що тут побiжно й загалом було сказане про спосiб i необхiднiсть процесу дослiдження, може стати в пригодi i при визначеннi методу виконання. Це пояснення, коли трактувати його як вiдносини науки зi з’явлюваним знанням i як дослiдження й критична перевiрка реальностi пiзнання, здаеться, не може реалiзуватися без якогось припущення, покладеного в основу як критерiй. Адже перевiрка полягае в застосуваннi якогось визнаного критерiю, i саме на основi визначеноi в результатi перевiрки тотожностi чи нетотожностi того, що перевiряють, iз цим критерiем вирiшують, чи воно хибне чи нi; критерiй загалом, i так само й науку, якби вона правила за критерiй, вважають при цьому за сутнiсть або за в?собi.

Але тут, де наука вперше виходить наперед, нi сама наука, нi будь-який критерiй не виправдовують себе як сутнiсть або як у-собi, а без цього, здаеться, жодна перевiрка неможлива.

Ця суперечнiсть та ii усування стануть набагато визначенiшими, якщо пригадати спершу абстрактнi визначення пiзнання та iстини, як вони постають у свiдомостi.

Свiдомiсть вiдрiзняе щось вiд себе й водночас пов’язана з ним, або ж, як кажуть тепер, щось iснуе для свiдомостi, i визначений аспект цього пов’язування або буття чогось для свiдомостi – це знання. Але вiд цього буття для iншого ми вiдрiзняемо буття-в-собi; те, що пов’язане зi знанням, водночас i вiдрiзняеться вiд нього, i утверджене як сутне також i за межами цих вiдносин; аспект цього в?собi називають iстиною.