Феноменологія духу

Результат, щоправда, той самий, якщо поставити слiпого серед багатства надчуттевого свiту (якщо цей свiт мае те багатство, байдуже, чи воно е питомим змiстом цього свiту, чи сама свiдомiсть становить цей змiст), а зрячого – серед цiлковитоi пiтьми або, якщо хочете, серед чистого свiтла (якщо припустити, що надчуттевий свiт справдi такий); зрячий бачить серед чистого свiтла не бiльше, нiж серед цiлковитоi пiтьми, i не бiльше, нiж слiпий серед повноти багатства, яке лежить перед ним. Якби вже нiчого бiльше не можна було б удiяти iз внутрiшнiм та нашою пов’язанiстю з ним завдяки свiту з’явищ, то не лишилося б нiчого iншого, як дотримуватися з’явищ, тобто вважати за iстину те, про що ми знаемо, що воно не е iстиною, або щоб у тiй пустотi, яка, щоправда, спершу постае як пустота, де немае об’ективних речей, проте як пустота в собi, де, слiд вважати, немае i всiх духовних вiдносин та вiдмiнностей свiдомостi як свiдомостi, – отож, щоб у тiй цiлковитiй пустотi, яку навiть називають священною, все-таки щось було, наповнити ii мрiями, вигадками, проявами, витвореними самою свiдомiстю; пустота мала б бути задоволена, що до неi поставились так погано, бо вона б не заслуговувала нiчого кращого, бо навiть мрii – це все-таки щось краще, нiж ii гола порожнеча.

Але внутрiшне, або надчуттеве, потойбiччя таки виникло, воно походить зi з’явища, i з’явище е його опосередкуванням; iншими словами, з’явище е його сутнiстю i фактично його наповненням.

Надчуттеве – це чуттеве i сприйняте, утверджене таким, яким воно е насправдi; але iстина чуттевого i сприйнятого полягае в тому, щоб бути з’явищем. Отже, надчуттеве – це з’явище як з’явище. Але, коли при цьому ще й думати, що надчуттеве – це також i чуттевий свiт, або свiт, яким вiн е для безпосередньоi чуттевоi вiрогiдностi i сприйняття, це вже буде викривленим розумiнням, бо з’явище – це радше не свiт чуттевого знання i сприйняття як сутнiй, а свiт як скасований, або утверджений насправдi як внутрiшнiй. Звичайно кажуть, що надчуттеве – це не з’явище, але при цьому пiд з’явищем розумiють не з’явище, а радше чуттевий свiт як саму реальну дiйснiсть.

Тяма, що е тут нашим об’ектом, опиняеться саме на тому мiсцi, де внутрiшне стало для неi лиш загальним, ще не наповненим у-собi; взаемодiя сил мае тiльки це негативне значення – не бути в собi, – а ii едине позитивне значення – опосередкувальне, проте за межами тями.