Феноменологія духу

Але вiдносини тями iз внутрiшнiм через опосередкування – це його власний процес, завдяки якому внутрiшне стае наповненим. Взаемодiя сил iснуе безпосередньо для тями, але iстина для неi – це просте внутрiшне, тож i рух сили загалом е iстиною теж тiльки як щось просте. Спостерiгаючи взаемодiю сил, ми бачили: ii особливiсть полягае в тому, що сила, спонукана якоюсь iншою силою, водночас е спонукальною для цiеi iншоi сили, що й сама тiльки завдяки цьому стае спонукальною.

Отже, тут, таким чином, вiдбуваеться тiльки безпосередня змiна, або абсолютний обмiн визначеностями, якi становлять единий змiст того, що постае перед нами, – чи то загального середовища, чи то негативноi едностi. Воно, постаючи перед нами в цiлком визначенiй подобi, одразу припиняе бути таким, яким було, постаючи; своею появою у визначенiй подобi воно спонукае iншу сторону, яка завдяки цьому набувае вияву, тобто цей аспект тепер безпосередньо стае таким, яким мав бути перший аспект. Цi обидва аспекти – вiдносини спонукання i вiдносини визначеного протилежного змiсту – е, кожен для себе, абсолютним процесом перекручення i змiни. Проте й самi цi обидва типи вiдносин – це те саме, тож вiдмiннiсть у формi (бути спонуканою чи спонукальною) – та сама, що й вiдмiннiсть у змiстi: мiж спонуканим як таким, а отже, пасивним середовищем, i спонукальним, тобто дiяльним чинником, негативною еднiстю, або одним. Унаслiдок цього зникае всяка рiзниця мiж окремими силами, що мають брати участь у цьому процесi, протиставленi одна однiй, бо вона спираеться тiльки на згаданi вище вiдмiнностi. Отже, водночас iз тими вiдмiнностями не стае рiзницi й мiж силами, i все зливаеться в одне. Немае нi сили, нi спонукання, нi спонуканостi, нi визначеностi бути i наявним середовищем, i вiдображеною в собi еднiстю, нi одиничного, що е чимсь для себе, нi рiзних протилежностей, бо в цiй абсолютнiй змiнi е тiльки вiдмiннiсть як загальна, тобто така, в якiй зникають багато рiзних протилежностей. Отже, ця вiдмiннiсть як загальна – це те, що становить простий елемент у самiй взаемодii сил та iстину цього процесу; це закон сили.

Абсолютно мiнливе з’явище через своi вiдносини з простотою внутрiшнього, або тяму, перетворюеться в просту вiдмiннiсть.