Чорт зна що. Запропаща душа

Мiрошник скинув з воза кiлька порожнiх мiшкiв, злiз на землю, перекинув коневi на спину вiжки i, взявшись пiд боки, замислився…

– Ну, хiба тiльки тому, – сказав нарештi, – що я щасливо продав муку в Чугуевi! Хай буде по-вашому! Тiльки вже ти, братчику, не вiдкрутишся i розкажеш усе, як було!

Олекса Стороженко

Народився 24.ХІ.1805 р. у с. Лисогори на Чернiгiвщинi в старовиннiй козацькiй родинi. У 1821–1823 рр. вчився в Харкiвському шляхетному пансiонi, пiзнiше близько тридцяти рокiв служив у вiйську.

Вийшовши у вiдставку, в 1868 р. поселився на хуторi Тришинi коло м. Берестя (тепер Брест). Тут займався лiтературною працею, малюванням, музикою, рiзьбленням, садiвництвом. За проект пам’ятника Несторовi-лiтописцю здобув звання художника-академiка. Помер 18.ХІ.1874 р. на своему хуторi, де й похований.

Залишив iсторичнi повiстi, оповiдання, фантастичнi новели та казки, в яких зокрема дiють i чорти та iншi мiфологiчнi персонажi: «Ярчук», «Лiсовий дiдько й непевний», «Межигорський дiд», «Суджена», «Дорош» i повiсть «Марко Проклятий».

Чортова корчма

Раз, походом iз Курськоi губернii в херсонськi степи, переправившись через Днiпро, прийшов наш штаб на «дньовку» в село Сведовок. Село розкинулось в долинi, а кругом оточували його високi гори, вкритi одвiчним лiсом. Менi сказали, що в лiсi багацько вальдшнепiв, i я на другий день пiшов пополювать. Щоб не заблудиться в гущах, я узяв з собою хазяйського сина, парубка по двадцятому року; думаю собi: проведе, а часом як встрелю на плесi качку, то буде кому й витягти.

В лiсi вальдшнепiв здiймалось до бiса, так за гущиною не зручно було стрiлять; от ми, пообiдавши у лiсничого, й вибрались з нетрiв iк Днiпру, щоб пополювать ще на качок та куликiв.

Вже надвечiр, як став стухать жар, повертались ми у село луговиною. Не доходячи верстви зо три до села, побачив я на горi велику руiну мурованоi будови. Сонце сiдало i огненним промiнням освiщало темнi мури, а за ними i наоколо чор-нiв лiс.

– Що це за руiна? – спитав я парубка.

– Це «Чортова корчма», – одказував парубок.

– Як чортова?

– У сiй корчмi колись, давно вже, шинкували чорти, та й досi щороку перед Рiздвом бенкетують тутечки з вiдьмами.

– Хто ж бачив, як вони бенкетують?

– Були такi, що бачили, та й розказували тим, що не бачили.

Я зiйшов на гору, щоб огледiть руiну. Корчма була стародавньоi будiвлi: широкi стiни i покоi пiд зводами.