Чорт зна що. Запропаща душа

Якось наважились пiти до млина один лiкар iз чужою жiнкою; було ж тодi й смiха, й грiха…

Пани ж були такi, то й поiхали, а той дiдько, що накручував iм, i зазимував у старому млинi. Сидить собi старий, нудиться без дiла, зiгнувся, вовною порiс.

У селi мало хто й згадуе про його. Удень спить, укутавшись драним мiшком, а як стане поночi та як поснуть у селi люди, тодi вилiзе на млин, поворожить на зорi, погомонить iз вiтрами та й живе так.

Коли-не-коли дасть про себе чутку: побачить, як, забарившись до смерку, тюпае мимо млина якась бабуся, згадае старовину та й кахикне через вiконечко, пiдкрутивши вуса, що аж у бабусi в грудях ковалики закують.

Ото тiльки i його.

Та недурно кажуть люди: не шукай трясцi – воно само тебе знайде. Знайшло воно й старого дiдька в забутому млинi.

Прислали восени молодого вчителя в село. Поки була у його з батюшкою згода, то й дiдьковi дихалось вiльно: нiхто його не рушив. Та надало батюшцi пожалiтись кудись – учитель читае мужицькi газети й книжки.

Вчителевi й утерли носа: коли ти, мовляв, пан, то й вичитуй по-панському, а коли нi, то iз села пiд чотири вiтри, а пiд п’ятий шум пряма дорога!.. Вчителевi нема як серця зiрвати, то взяв та й шугнув усяку нечисть iз села огулом.

Тепер iз батюшкою й не здоровкаеться. Батюшка все випитуе людей, чи не бачили в учителя мужицьких книжок, а той вишукуе в селi, чи не засидiвся де який дiдько, щоб i останнього виперти iз села. Доти питав, доти нишпорив, поки довiдався-таки й про нього.

Тепер кривому Тихоновi не дае спокою: твiй млин, каже, тiльки батюшцi грошi меле, – розбери його, то хоч дров будеш мати, а то хтось спалить iк лихiй годинi.

І той пообiщався розiбрати його повеснi. Де тодi подiтися дiдьковi при старостi лiт?.. Знову в село пiти, щоб учитель оддав його волочити дiтям за хвоста, як сороку по шляху!.. Довго думав дiдько й надумався: або накрутити вчителевi, щоб йому зацiпило, або, не довiвши себе до наруги, самому головою наложити…

Зашумiли в селi сани од ворiт до ворiт.

По улицях хлопцi понесли зорю. Од хати до хати, Христа славлячи, бiгають дiвчата.

Висипали зiрки над церквою та над школою.

Дiдько примостився край вiконечка в млинi, став пильнувати.

Дивиться – плине тiнь од школи до церкви, а друга бiжить, ковзаючись пiд цвинтарем, iй навхрест.

Дiдько мерщiй засукав рукава, заплющив очi, почав на пучках ворожити: млинком покрутив ними та легесенько й зводить пучку до пучки.