На нашем сайте вы можете читать онлайн «Чорт зна що. Запропаща душа». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Чорт зна що. Запропаща душа

Автор
Дата выхода
10 декабря 2019
Краткое содержание книги Чорт зна що. Запропаща душа, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Чорт зна що. Запропаща душа. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Антология) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Книга «Чорт зна що. Запропаща душа» – унікальна антологія, присвячена найпопулярнішому персонажеві української мітології – чортові. Тут представлені найцікавіші твори нашої літератури, де діє ця лиха, хитра, підступна, а деколи кумедна, добродушна і навіть добра істота, яка інколи ще й здатна на шляхетні вчинки і палке кохання.
Багато матеріалов упорядник розшукав у рідкісних виданнях, невідомих і недосяжних для широких кіл читачів, на яких тепер чекають несподівані і захоплюючі відкриття.
До книжки увійшли твори Іоаникія Галятовського, Левка Боровиковського, Олекси Стороженка, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, Юрія Винничука та багатьох інших. Чимало з них перекладено зі староукраїнської, російської, польської та латинської мов.
Чорт зна що. Запропаща душа читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Чорт зна що. Запропаща душа без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Замолоду Купчинський почав служити прикажчиком, потiм – кондуктором на залiзницi. Вiн уже тодi почав писати рiзнi оповiдання росiйською мовою, але переважно з украiнського побуту. Познайомившись iз О. Островським, став писати комедii, якi ставилися в московських та iнших театрах. Його п’еси хвалили i Островський, i Тургенев.
Жив письменник весь час у Курську. Для украiнського читача цiкавi його оповiдання зi збiрок «Таинственное и непонятное» (М., 1904, 95 с.) та «Рассказы» (1888, 214 с.).
Оповiдання «Чортiв портрет» публiкуеться в анонiмному перекладi за газетою «Дiло», 1893 (№ 153–159).
Чортiв портрет
Давно, коли ще на Украiнi були гетьмани, в селi Млинки жив коваль Омелько Сивий з жiнкою Мотрею. Як у Млинках, так i в околицi Омелько славився не стiльки своею роботою, скiльки вiдвагою. Вiн i самого чорта не боявся. А не боявся його тому, що не мав звички лихословити.
Про те, як дiзнався Омелько, що сей, хто не лихословить, не мае чого боятися чорта, розповiдав вiн сам, як вже поетарiвся, так…
Одного разу прийшов Омелько пiзно вночi з корчми додому i, щоби не будити жiнки, лiг спати в кузнi.
Пробудившись, побачив: кузня освiтлена, а о п’ять крокiв далi стоiть чорт, свiтить очищами i скрегоче, наче голодний вовк, зубами. Хотiв Омелько перехреститись, та руки не може пiдняти.
«Ну, – думае Омелько, – ось коли менi кiнець прийшов».
Але так сталося: чорт поскреготав, поскреготав зубами, та й каже:
– Хотiв, я, Омельку, над тобою насмiятися, та сили не маю; а все тому, що ти не лихословиш.
Сказавши се, зник. Вiдтодi-то зробився Омелько таким вiдважним, якого i на свiтi не знайдеш.
Були свята. Мотря, жiнка Омелька, пiшла до своякiв на сусiднiй хутiр, а Омелько побалакавши з кумом в корчмi, вертав задуманий домiв.
– Гляньте, хлопцi, онде Омелько йде, – крикнув один парубок з громадки, що йшла супроти Омелька.
– Ну, i що? – зауважив другий, що прийшов до села Млинки з мiста, де учився у маляра, що церкви малюе.
– То, що вiн такий вiдважний, що й самого чорта не боiться.
– Ба треба знати, якого чорта; а то часом можна настрашитися добре.
– Та хiба чорти не однакi?
– Правда, що не однакi: однi страшнiшi, а иншi – так собi чортенята. Якби Омелько побачив самого Дiдька, то би на смерть перестрашився, – промовив маляр.











