Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Та досить було дияволу надiйно щезнути з народноi свiдомостi, як ним вiдразу зацiкавилися митцi та фiлософи. У добу романтизму чорт i загалом нечиста сила стали улюбленими персонажами свiтовоi лiтератури. Байрон, Гьоте, Шиллер, Шамiссо, Готье, Лермонтов, Гофман, Бальзак розгортають цiлу галерею «демонiв» або ж «демонiчних» людей i настроiв, причому цi «демони» вiдзначаються неабияким iнтелектом, вони дотепнi, освiченi, сповненi пристрастей, одним словом, привабливi, ба навiть можуть викликати спiвчуття.

Вiд зарубiжних письменникiв не вiдставали i вiтчизнянi.

Персонажi украiнськоi мiтольогii або тi, кого в народi називають нечистою силою, давно вже надiйно прижилися в нашiй лiтературi, ставши подекуди не тiльки епiзодичними героями, а й головними. Та найцiкавiше, що пiд впливом письменницькоi фантазii вони усе бiльше набирали рис людських, привабливих, викликаючи в читача замiсть страху симпатiю або смiх. Згадаймо такi класичнi твори, як оповiдання Миколи Гоголя та Григорiя Квiтки-Основ’яненка, драматичнi поеми «Лiсова пiсня» Лесi Украiнки та «Нiч на полонинi» Олександра Олеся або повiсть Михайла Коцюбинського «Тiнi забутих предкiв».

Родовiд украiнського лiтературного чорта починаеться з «Повiстi врем’яних лiт», iз житiй святих, з апокрифiв про створення свiту. У тi часи чорта ще сприймали цiлком поважно, його боялись, шукали вiд нього захисту i в щоденному побутi вбачали слiди його пiдступноi дiяльностi. Але починаючи з XVI ст. украiнський диявол набирае гротескноi форми, численнi народнi оповiдки дають безлiч свiдчень про те, що диявол поступаеться людинi.

Оповiдей про грiзного чорта, який чигае на людину, стае усе менше i менше. Судячи iз окремих переказiв, iснувало переконання, що диявола завиграшки можна перехитрувати спритнiстю чи кием легше, анiж молитвою.

Львiвський письменник XVIII ст. Йозеф Максимiлiан Оссолiнський писав: «Колись няньки i пестунки страшили дiтей чортом. Нинi чорти слугують ляльками, якими старi бавляться; нинi вже не няньки i пестунки про них плетуть, а священики пишуть».

У вступнiй статтi до збiрки «Казки» Н. Кобринська витлумачила традицiйний украiнський образ чорта: «Ще бiльшу славу у всесвiтнiй лiтературi мае чорт. Вiн виступае не лиш алегорично символом абстракцiйних iдей, розв’язуе фiлософiчнi проблеми i суспiльнi напрями, але часто пропагуе морально-дидактичнi цiлi. Вiдповiдно до тих задач прибирае вiн i вiдповiднi цiхи характеру.

Наш народний чорт не вiдзначаеться такими високими аспiрацiями.