Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Господь прорiк:

– Аз есьм тут посеред раю, i коли вийде Сатанаiл, нехай бачить дерево свое, дерево його ж вижене з раю.

І почорнiв Сатанаiл i став дияволом. Дерево ж виросло на три стовбури: один стовбур Адамiв, другий стовбур Євин, третiй стовбур посерединi сам. Щоб коли згрiшать Адам i Єва, тодi упаде Адамiв стовбур у рiку, наречену Тигр i знесе його вода. І Євин стовбур у рай впаде. А коли настане потоп, тодi з води потопленi стовбури вийдуть. А коли опаде вода, дерево буде далi рости при спокiйнiй рiцi.

Всесвiтнiй потоп

Із слова Мефодiя Патарського. Рукопис XVII ст. отця Теодора з Дубiвця.

У чотирьохсоте лiто другоi тисячi возстали злочиннi люди, пронирливi i беззаконнi, вiд синiв Каiнових, чада Ламеха слiпого, що вбив Каiна. Тому що диявол перемiг усiма дiлами злочинними. У п’ятисоте ж лiто другоi тисячi люди ще гiрше блудити зачали. І почали по-скотському на себе сiдати (займатися любощами), а жони – на мужiв, i скверни блуднii почалися творити. У семисоте ж лiто привiв лукавий диявол рать блуду й омани.

І спокусили сини Сифовi дочок Каiнових, i впали синове Сифовi у великий грiх. І розгнiвався на них Господь Бог гнiвом великим за злii учинки iх, котрими осквернили землю беззаконiем своiм.

Ной же, вопiющий день i нiч до Бога про беззаконня людське, дочекався, що послав Бог ангела свого до нього благовiстити про потоп:

– Хочу пустити потоп на землю, бо сповнилися люди беззаконня. Звiсти людям, нехай покаються в грiхах своiх, а нi, то вiддам iх гнiву свому.

А ти почни робити ковчег, подобае бо тобi увiйти в ковчег, i жонi твоiй, i синам твоiм, i жонам синiв твоiх.

І почав Ной робити ковчег, як велiв йому ангел Господнiй. Тодi ж ненависник диявол роду людського доторкнувся до жони Ноевоi i рiк iй:

– Випитай, де ходить муж твiй?

Вона ж рекла:

– Крiпкий есть муж мiй, не можна його випробувати.

І рiк до неi диявол:

– Єсть трава над рiкою, в’еться коло дерева, ти ж, узявши трави тоi цвiту, уквась з борошном i тим напiй його, i вповiсть тобi все.

І зiйшов Ной за звичкою своею з гори по харчi, сходив-бо на третiй мiсяць через усi сiм рокiв. Прийшовши, рiк до жони своеi:

– Дай ми квасу пити. – Вона ж, наповнивши чашу, дала йому, а вiн, випивши, рiк iй: – Жоно, чи е ще? Дай ми.

Випивши три чашi, вiн вiдчув утому i лiг спочити, захмелiвши. А вона ж почала ласкавими словесами мовити йому:

– Пане мiй, повiдж ми, де ти ходиш?

Але вiн не повiдав iй нiчого.