Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Мабуть, боявся вiн нас, коли бачив, що мужнiсть наша протистоiть йому. Нинi ж вiн сам, як усемогутнiй, володiе небом i зорями, а нас мае за своiх ворогiв i, замiсть свiтла денного, всiм приемного, замкнув нас нездоланною узою в темрявi, позаздривши нам неба – першого нашого щастя – i ясного сонця, вiддавши нас безмежнiй i постiйнiй тьмi. А що найгiрше – коле й пронизуе мене люттю, гризе i додае до давнього болю бiльший жаль – це мука, що низьку людину, створену з болота й глини, кличе до неба замiсть нас i, як батько синовi, зичить iй вiчного гаразду i нашого найпершого щастя.

Але й того маючи замало, послав був у свiт i видав на тиранську смерть, на бiльшу нашу бiду свого единородного сина. Вiн же, самi добре знаете, з якою небезпекою i великою тривогою нашою, виломив пекельнi дверi i, порвавши вiчнi зав’язi, вiдняв у нас гвалтовно дорогi нашi здобичi й користi – душi вiрних своiх рабiв – i на бiльшу нашу печаль виставив на весь свiт трiумфальну хоругву, що звоював пекло. Але залишимо геть стародавнi нашi шкоди й кривди вiд нього, – вони завжди були i е славнi: вiн постiйно допомагав людинi супроти нас i робив та робить силу нашу нiкчемною i бездiяльною, вiддавши нас на посмiх i наругу тому, хто мав би перед нашим лицем як слуга схиляти свою шию. А пригадаймо недавнi образи, i як хоче нас вiд вiку обернути вiн унiвець, а силу нашу зробити безвiсною, коли забере вiд нас усiх людей i приведе до себе; до того ж вiн принiс таку честь i дав силу хрестному дереву (яке здавна служило для безчестя й смертноi кари злочинцям i на якому зволив розiп’ястися й сам Христос), проти якоi ми зовсiм не можемо стояти i мусимо, безчесно i всепереможно гнанi, тiкати й зникати. Що ж маемо чинити, чи тiльки будемо дивитися крiзь шпару? А вiн натискае сильно – ото бачите, що люд його вiри поширюеться i змножуе своi церкви не тiльки по всiй Європi, а вже i в Азii, i в Палестинi! І приходить до того, що не тiльки в християнських церквах, але й повсюди помiж невiрними поганинами, зловленими у вiру Христовими апостолами, буде зображене й пошановане на стовпах i колонах, мiдних i мармурових, Христове iм’я, а нашi хвали й офiри через те цiлком згинуть i загаснуть. Божницi нашi порожнiтимуть, а iдоли впадуть ув остаточну згубу. Йому ж самому, як единому Боговi, всi народи воздадуть хвалу i принесуть офiри, а нас до своiх церков i входити не пустять.