Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Ми нiкому не накидуемося, але кожний до нас приходить, бо кожний свое знае i свое розумiе.

– А що сталося б, якби так Свята Ватра згасла?

– Най Бог боронить, – дрижачим голосом вiдповiв дiд. – Якби ii не стало, не стало б i Гуцульщини, трiснуло б серце свiту. Але це нiколи не станеться, бо наш рiд вогонь стереже. І ти будеш його стерегти.

– Покажiть менi Святу Ватру, якщо я буду вашим наступником.

– Заким станеш наступником й я допущу тебе перед лице Святоi Ватри, мусиш наперед очиститися. Це буде тривати сiм днiв, бо через сiм вод ти мусиш перейти, заки чистим стане твiй дух, твоя душа i твое тiло.

В тому часi житимеш у хоромах i слухатимеш моiх наук у глибокiй мовчанцi.

– Чи Свята Ватра…

Дiд не глянув навiть на Юру i увiйшов у хороми. Очищення почалося.

IV

Серед великоi свiтлицi горiла Свята Ватра. Коло неi з простягнутими руками стояв дiд, побiч нього блiдий iз зворушення Юра i вслухувався в молитву дiда, потихо повторюючи слова:

– Ватро, Свята Ватро, почата в розцвiлому сонцi, що вогнистим кружком просуваеться по небi, запалена в серцi свiту на Гуцульщинi Божими руками.

– Ватро, горячко свiту, ти проникаеш усе до дна. Вночi мiтлистим свiтлом обливаеш небо, на землi у твердому кременi криешся, живим вогнем ховаешся в деревищi, блудними вогниками танцюеш над озерами, золотими язиками процвiтаеш iз скал, слiпучими блискавками перетинаеш повiтря.

– Ти гуцульське серце дивними любощами розколихуеш, з темних очей молодиць розiскреною пристрастю визираеш, сталевими iскрами з легiнським гнiвом виприскуеш.

– Твою силу кожний гуцул вичувае в розшалiлих гуках потокiв, в подиху лiсiв, в розпаленiй маржинi.

– Ватро, Свята Ватро! Ти сторож наш пiд сумерком завитих вiкiв. Ти всiх нас у невгнуте плем’я еднаеш, нашу роботу просвiтлюеш i Ти ведеш нас у будущi вiки.

– Ти хоронила i боронила нас досi, бо Ти корiнь нашого життя i оклик смерти наших ворогiв. Хорони нас i далi: нас, маржинку нашу i нашi верхи гордочолi.

– Борони нас i будь благословенна!

Беручи за руку Юру, далi промовив сивобородий дiд:

– Приводжу перед Тебе нового сторожа, свого помiчника й заступника.

Очисти його, загартуй серце, просвiти. Так проникни його, як наших предкiв Ти проникала i перелий у нього спадщину батькiв, твоiх сторожiв, а молода сила хай прийме ii на добро та славу.

Тихий, рiвний, м’якошовковий голос переливав дивну силу з старечих у молодечi груди, поширював iх, вогонь у серцi викрешував.