Каторжна

ХVІІІ

Нашi сили й почування,

Думи, мрii, мiркування,

Рук i мозку поривання,

Все, чим тiло й дух багатий, –

За одно ми мусим дати:

Щоб iзнов народом стати!

Щоб прийти на свято згоди

Нам мiж iншii народи

В сяйвi слави i уроди!

ХІХ

Ти один, а iх багато?

Ну, дак що тобi? Байдуже!

Бiльше буде в тебе свято,

Як подужаеш iх, друже.

Де багато – ще не сила,

Дужiсть мiряй не лiчбою:

Перевага там, де смiла

Сила духу в правiм бою.

ХХ

Твердо гордий дуб стоiть:

Анi лютii морози,

Анi бурi, нi погрози

Не змогли його звалить.

Як той дуб, ти гордо стiй:

Хай нi зради, нi догани,

Анi муки, нi кайдани

Дух зломить не зможуть твiй.

ХХІ

Як сонце могуче, такий будь i ти:

На доброго й злого ти рiвно свiти,

Освiчуй iм шлях, щоб до правди iти.

Як сонце – в надхмарному краi сiяй,

Низькому до себе сягнуть не давай:

Високее небо – то рiдний твiй край.

ХХІІ

На трояндi шпички. Та як рожi цвiтуть, –

Все колюче ховають квiтки;

Прийде осiнь сумна, – квiти всi опадуть,

І стирчать самi гострi шпички.

Горе й радiсть дае нам життя молоде, –

Колючки i квiтки дають всiм;

Прийде старiсть – i радiсть уся пропаде,

І зостанешся з горем самим.

ХХІІІ

Хто руйнуе, – по тiм зостаеться руiна.

А руiнник полiг, – проминае година –

І руiна сумна вже зника в бур’янах,

А лихее iм’я розлетiлось мов прах.

Хто будуе, – лиша по собi будування

Про потребу людям i про добре вживання:

В тiй будiвлi людське поколiння зросте,

І творцевi iм’я йому буде святе.

ХХIV

Повний мiсяць ясний про згасання

Не гада серед пишного сяння.

Як смiються ще днi веснянi, –

Нащо думать про бурi хмарнi?

Дуб зелений у лiтню годину

Не гада про снiги й хуртовину.

Не схиляеться ж хай голова,

Як ii сивина не вкрива.

ХХV

Норець в глибонi поринае кипучi,

І з моря виносить вiн перла блискучi –

Окрасу морськую земноi уроди.

Так розум порине в простори чудовнi,

Небеснi й морськi, i перла коштовнi

Виносить вiдтiль – таемницi природи.

ХХVІ

Неможливо, кричать боязкi, досягти,

Бо добути його – то над людськii сили!..

Не кричи, а iди i вiзьми його ти:

Неможливе – се те, що не вдiяв ще смiлий.