Каторжна

«Хвилини» (1903)

Приходить час

Приходить час, приходить час, –

Сказати кожен мусить з нас,

Чи вiн народу вiрний син,

Чи тiльки раб похилий вiн,

Чи раб похилий, чи боець –

Хай кожен скаже навпростець!

І де вiн стане: чи до тих,

Що в путах скованi гидких,

Народ i край свiй продають

Панам, що кров iз його п’ють, –

А чи до смiливих борцiв,

Що серед бурь, похмурих днiв

За рiдний край, за нарiд свiй,

За долю-волю йдуть у бiй?

Приходить час, зайнявся свiт

І вiльним душам шле привiт:

Озвiться всi, хто е навкруг:

Хто ниций раб, хто волi друг?

    1903, поза збiрками

На волю!

Похнюпилась сумно у клiтцi пташина,

До клiтки припала дiвчатко-дитина.

«Чого ти, пташино, такая сумна?

Дивися: надворi весела весна;

І небо сiяе, i лiс зеленiе,

Лука, квiтоньками убрана, лелiе,

І спiвом пташиним дзвенить увесь гай, –

Радiй же, пташинко, веснi i спiвай!»

І пташка неначе слова зрозумiла:

Ураз розгорнула маленькii крила

І битись об клiтку грудьми почала,

І рвалась туди, де весна зацвiла.

І билась так довго, так тяжко об грати,

Що стала дитину журба обнiмати

І клiтку вона одчинила тiсну:

«Лети i на волi вiтай ти весну!»

І пташка зника серед лук i гаiв

І голосно чуть ii радiсний спiв:

Спiвае вона з-пiд ясноi блакитi,

Що воля – найбiльше добро на цiм свiтi.

    1908, поза збiрками

Казки Вiршами

Два морози (з народного поля)

Ой гуляли в полi два морози,

Два морози, два рiдненьких брати.

Брат старiший звався Нiс Червоний,

А молодший – Синiй Нiс на ймення.

Ой гуляють в полi два морози,

Поле чисте в кригу зодягають.

І говорить менший так до брата:

– Ой, мiй братику, Червоний Носе!

Як би нам з тобою тут погратись,

Поморозити людей i звiра?

Вiдмовля йому мороз старiший:

– Брате мiй, морозе, Синiй Носе!

Якщо, брате, хочеш ти погратись.

Хочеш ти людей, звiрiв морозить,

То не в полi треба нам гуляти:

Поле чисте снiгом скрiзь укрило,

Всi шляхи позамiтало в полi,

Не проiде тут нiхто, не пройде.

Краще в темний лiс мерщiй ходiмо!

Хоч не так просторо там гуляти,

Так же втiхи буде нам багато:

Там i люде проiздять частiше,

А що звiру – хижого усюди

В лiсi ми зустрiнемо без лiку:

Буде там кому, морозе брате,

До схочу зморозити все тiло,

Зупинити кров гарячу в жилах,

Задавить дихання тепле в горлi

І з живого – криги шмат зробити.