Каторжна

]!»

То тi слуги, турки-яничари, добре дбають,

По три пучки тернини i червоноi таволги у руки набирають,

По тричi в однiм мiсцi бiдного невольника затинають,

Тiло бiле коло жовтоi костi обривають,

Кров християнську неповинно проливають…

Отак то у тяжкiй неволi князь пробував,

Три роки горе та бiду приймае,

А четвертого року випадком випало

До любоi дружини звiстку подати,

Словом переказати:

«Нехай, – каже, – моя люба дружина добре дбае,

Статки-маетки збувае,

Скарби збирае,

Мене, князя, з тяжкоi неволi викупае!»

3

То княгиня скоро тую звiстку до рук дiстала,

Гiрко заридала,

Думала-гадала,

Що: «Як менi свое миле подружжя з неволi визволяти,

Що на той викуп нiяких статкiв-маеткiв, великих скарбiв не буде ставати,

Бо нi за якi скарби не буде його цар турецький випускати».

І ну княгиня знову думати-гадати,

Як свое подружжя з неволi визволяти:

«Хоча й би я й статки-маетки збувала,

Скарби великi збирала,

То не можна менi самiй до царя турецького доступати,

Бо буде мене цар турецький собi за жiнку брати,

А певних людей та небоязких нема кого послати».

Думае-гадае,

3 себе препишную князькую одiж скидае,

Коси своi, довгi до п’ят, ножицями вiдтинае,

Бере тодi на себе одiж просту чоловiчую,

Бере кобзу[22 - Кобза – старовинний украiнський струнно-щипковий музичний iнструмент.] тридцятиструнную

Та крадькома,

Тишкома,

Нiчого нiкому не оповiщае,

У турецьку землю, у далеку дорогу страшну виходжае.

4

Ой далека то дорога: не день, не два ii треба проходжати,

Багато горя та муки зазнати!

Ой усього зазнала княгиня бiдолашна,

Нiжки своi бiлii збила-натрудила,

Ручки своi нiжнii тернами сколола,

Личенько свое молоденькее голодом стомила,

Оченята своi карii слiзьми стуманила,

А таки дiйшла вона до землi турецькоi,

До вiри бусурменськоi[23 - Бусурменський (бусурманський) – той, що стосуеться людини iншоi вiри (переважно про магометанина).

І до царя турецького приходжае,

Мов би то молодий кобзар на кобзу грае.

Побачили слуги, турки-яничари, кобзаря молодого,

Ведуть його у палац до царя турецького,

Щоб вiн царевi заграв,

Заспiвав,

Душу йому звеселив.

То молодий кобзар-княгиня до палацу вступае,

Царя турецького забачае,

Струни торкае,

Грае-спiвае,

Пiснею жалiбною серце у царя виймае.