Каторжна

Що це ти вигадала? Чого це ти?

– Не знаю… Тiльки так менi тяжко, так тяжко. Мабуть, якесь лихо буде.

Я глянув на неi – бiла-бiла, як крейда, та болесна така…

Лихо справдi склалось таке, якого ми зроду не сподiвалися, склалося другого ж дня, пiсля ярмарку. Пам’ятаю, я сидiв дома в хатi на лавi i щось робив. Коли чую, дверi рипнули в сiнях. Одчинилися хатнi – Ксеня, блiда, заплакана, кинулась до мене.

– Василю, голубчику! Беруть мене… оддають.

– Що? Кому оддають?..

– У найми… Вчора батько на ярмарку найняли мене.

Приiхав сьогоднi брати… Чоловiк той…

– Куди брати? Як брати?..

– У найми в чуже село. Ох, Василю, сховай мене! Сховай де-небудь, або я вмру, або втоплюся!

Вона вчепилася за мене, не пускала мене.

На крик увiйшли батько. Не встигли вони спитатися, чого це ми плачемо, – чую, бiжить хтось у хату. Одчинилися дверi – мачуха.

Ксеня закричала не своiм голосом…

Батько вiдiрвав мене вiд неi i винiс на руках у другу хату.

Я чув, як Ксеня кричала…

Їi повезли, вiддали…

І я бiльше не бачив ii, нiколи не бачив… Менi сказано, що ii мачуха вiддала в мiстечко на п’ять рокiв у найми. Я прожив ще два роки в рiдному селi i не чув про неi нiчого. Чув тiльки, що жива. Потiм батько вiддав мене до мiста вчитися. Як я там жив i що робив, – те не до речi тут оповiдати; хай, може, iншим часом.

Але як повернувся я на деякий час додому, то чув, що ii батько й мачуха з усiею сiм’ею переiхали жити кудись у iнше село.

Я питався про Ксеню. Казали: не знаемо.

Що з нею зробилося? Чи вона заробля собi хлiб, тиняючися по чужих людях, по наймах? Чи досi вже спить у ямi, i лiто засипа ii могилу рясними квiтками, а зима покрива холодним мертвим блискучим накриттям? Не знаю, не знаю… Тiльки я ii бiльше не побачив нiколи… нiколи…

Грицько

Грицько вибiг з хати веселий, радий. Батько оце тiльки вернувся з мiста i привiз йому двi цукерки i великого-великого бублика, такого великого та товстого, що, мабуть, вiн був бiльший од Грицьковоi голови.

А проте, може, це Грицьковi тiльки здавалось, що бублик такий великий, бо хлопець так не часто iв бублики i все маленькi. А надто що тепер був пiст – петрiвка[106 - Петрiвка – пiст перед Петровим днем, православним церковним святом на честь апостолiв Петра й Павла.], iсти було мало чого: хлiб, та борщ, та каша або просто хлiб та борщ щодня.