Місячна долина

– То це ви – Здоровий Бiл Робертс? – промурмотiв вiн, хапаючись за стiл, щоб не впасти. – Чолом вам! Вибачайте на словi. Ви на спiдницях розумiетесь, – вiддаю вам пошану. Я не знав, хто ви такий. Коли б знаття, що ви Бiл Робертс, – я б анi рипнувся. Ви ж не злоститесь? Пробачте… Ну, то як, – даете руку?

– Гаразд, годi про це, – похмуро буркнув Бiл, стискуючи йому руку; а потiм повiльним, дужим рухом штовхнув гультяя назад до його столика.

Сексон палала. Оце чоловiк, оце справжнiй оборонець, на його руку можна спертись!.

. Адже ж самого iменi його було досить, щоб затремтiли навiть найзухвалiшi заводiяки з рiзницькоi околицi.

Роздiл IV

По обiдi протанцювали ще два танцi в павiльйонi, а тодi музики перейшли на бiговище. Танцюристи пiшли за ними. Туди ж таки подалася й решта публiки, i за столиками невдовзi не залишилося нiкого. П’ятитисячна юрба услала зелений згористий амфiтеатр, а дехто посунув навiть до внутрiшньоi частини поля.

Першим номером мало бути перетягання кодоли.

В цьому брали участь каменярi з Окленда та Сан-Франциско; завзятi кремезнi моцаки вже шикувалися вздовж кодоли. Вони вибивали ногами опорнi ямки для закаблукiв, натирали собi руки грудками вогкоi землi та пересмiювалися й жартували з навколишнiм натовпом.

Суддi й наглядачi марно силкувалися вiдтиснути юрму родичiв та друзiв. Кельтська кров заграла в жилах i кельтський дух змагання прагнув перемоги… Повстав гомiн вiд жвавих вiтань, порад, осторог та погроз. Декотрi з членiв однiеi команди пiдходили до супротивного гурту, щоб запобiгти нечеснiй грi.

Жiнок серед гамiрливого стовковиська було не менше нiж чоловiкiв. Вiд тупання нiг знялася така курява, що нiчим стало дихати; Мерi закашлялась i попрохала Берта вивести ii звiдси. Але незабаром мали початися змагання, i вiн, увесь запалившись, тiльки намагався просунутися ще ближче. Сексон притислася до Бiллi, що повагом i вперто прокладав лiктями i плечима для неi дорогу.

– Не мiсце тут для дiвчини, – пробурмотiв вiн, схиляючись до Сексон, а тим часом його могутнiй лiкоть, наче ненароком, штовхнув пiд ребро здоровенного iрландця, що вiдразу вiдступився.

 – Ото загуде земля, як почнуть. Надто набралася братва, а вже як горiлка заграе в жилах, то, звiсно, заведуть гармидер.

Сексон почувалася нiяково серед цих дебелих чоловiкiв та жiнок. Вона виглядала на дуже малу, тендiтну й нiжну, зовсiм як дiвчинка, – немовби iстота iншоi породи. Тiльки спритнi м’язи й дужi плечi Бiллi рятували ii.