Місячна долина

За короткий час почуття власностi пустило вже мiцнi корiнцi в серцi Сексон, i вона ревнивим оком глянула на Бiллi, переконавшись, що вiн для всiх цiкавий та привабливий.

– Ну й жахiття! – голосно висловила Мерi свое обурення. – Якi настирливi! Я iх добре знаю. Жодна порядна дiвчина не водиться з ними. Послухайте-но!

– Ой Бiле! – вигукнула одна з них, жвава чорнявка. – Сподiваюся, ти мене ще не забув, – ге, Бiле?

– Забути таку курiпочку! – галантно озвався Бiл. Сексон втiшилася тим, що по його обличчi наче промайнуло невдоволення, i ту ж мить ii охопила гостра вiдраза до чорнявоi дiвчини.

– Пiдеш танцювати? – не вгавала та.

– Можливо, – коротко вiдповiв Бiл i рiшуче повернувся до Сексон. – Нам, давнiм американцям, треба триматися купи, – правда? Нас уже й так небагато зосталось. У нас у краiнi аж комашиться вiд чужинцiв.

Бiл розмовляв iз Сексон тихо й довiрливо, схиливши до неi голову i показуючи цим чорнявiй, що вiн не вiльний.

Якийсь юнак, що сидiв за столиком напроти, нацiлився на Сексон.

Вiн був неохайно вбраний i брутальний з вигляду. Чоловiк i жiнка поряд нього виглядали не краще. Щоки йому палали, тупий погляд дико блукав.

– Агов, ти! – гукнув вiн. – Ти, ти, – ота, що в оксамитових черевичках!.. Здоровенька була!

Дiвчина, що сидiла з ним поруч, обняла хлопця за шию, марно пробуючи вгамувати його. Чути було, як вiн бубонiв з-пiд ii руки:

– Ох i гарна ж бестiя, бiгме!. – Стривай лишень, ось зараз вiдiб’ю ii вiд отих бовдурiв!

– Рiзницький нахаба! – обурено пирснула Мерi.

Погляд Сексон зустрiвся з поглядом ображеноi дiвчини, що ненависно дивилася на неi. А в очах у Бiла вона побачила iскрини гнiву. Були тi очi похмурi, але гарнi, як нiколи: наче затьмарювала iх iмла, набiгали тiнi, а то враз спалахували вогники, i вiд цього глибшала й iскрилася iхня блакить; кiнець кiнцем вони почали справляти враження чогось бездонно-глибокого. Бiл змовк i не намагався навiть заводити розмови.

– Плюнь, не заводься з ними, Бiле, – заспокоював його Берт.

 – Вони з того берега, з-за бухти. Не знають тебе, тому й в’язнуть.

Раптом Берт схопився, пiдступив до сусiднього столика, сказав там щось пошепки й повернувся назад. Усi погляди ворожого табору вiдразу ж спинилися на Бiллi. Образник пiдвiвся, недбало скинув з плеча руку дiвчини i, похитуючись, пiдiйшов до Бiла. Це був кремезний чоловiк зi злим, жорстким обличчям та прикрими очима. Зухвальства в ньому, одначе, вже не стало.