Місячна долина

Наглядач з ворожоi команди кинувся був вiдтягати репетуху, але впав на землю, як бик, вiд важкого ляпаса, що завдав йому один з прибiчникiв супротивноi команди. За мить, одначе, i цей дiстав такого стусана, що сам звалився додолу, а мускулястi жiнки кинулися на допомогу своiм чоловiкам. Даремно благали, вмовляли й галасували суддi та наглядачi, вимахуючи кулаками. Чоловiки й жiнки з натовпу хапалися за кодолу й тягли. Це вже змагалася не команда з командою, це боровся ввесь Окленд проти всього Сан-Франциско.

Кодола звивалася пiд живою гiрляндою рук, рукам було тiсно, руки хапалися за руки – одна поверх одноi, намагаючись учепитися за кодолу. А тi руки, що не могли вчепитись, погрозливо стулялися в кулак, i власники iхнi лупили у щелепи наглядачам, якi намагалися вiдiрвати вiд кодоли стороннiх.

Берт захоплено вищав, а Мерi у нестямi тулилася до нього. Бiля самоi кодоли люди давили одне одного й падали, по них топтали ногами. Курява звивалася хмарою. І над усiм стояло пронизливе ревище безсилоi лютi чоловiкiв та жiнок, що не змогли дорватися до кодоли.

– Це вже не змагання, це казна-що, – промовляв час вiд часу Бiллi; i хоч вiн добре бачив, що дiеться навколо, проте за допомогою привiтного iрландця став спокiйно прокладати для Сексон дорогу назад крiзь натовп.

Нарештi настав рiшучий момент – одна з команд перемогла. На подоланих та iхнiх доброхiтних помiчникiв навалилася лава розпалених глядачiв, i все пiшло шкереберть.

Залишивши Сексон у затишному мiсцi пiд опiкою iрландця, Бiллi знову пiрнув у людський коловерть.

За кiлька хвилин вiн виринув звiдти в супроводi Берта та Мерi; з розквашеного Бертового вуха текла кров, але вiн був веселий, а Мерi, вся розкуйовджена й схвильована, iстерично вигукувала:

– Це не спорт! Це сором, чистий сором!

– Ходiмо звiдси, – сказав Бiллi. – Розвага тiльки-но починаеться.

– Ой, постривайте! – заволав Берт. – Восьми доларiв не пошкодую, щоб подивитися. Та такому видовищу й цiни не складеш! Стiльки понабивають вони собi синцiв та гудзiв.

– Ну то йди та милуйся, – вiдповiв Бiллi. – А я вiдведу дiвчаток он на той пагорок. Звiдтiля й дивитимемось. Але ручуся, що тобi ще добре перепаде, як напосядуть отi несамовитi.

Колотнеча скоро вщухла. Вже за хвилю один з суддiв оголосив з трибуни край спортивного поля, що починаються перегони хлопцiв, i Берт, розчарований, повернувся до Бiллi та обох дiвчат, якi примостилися на схилi пагорка.