Місячна долина

Вiдбулися перегони дiвчат i перегони хлопцiв, перегони молодих жiнок i старих жiнок, перегони гладунiв i товстух, перегони в лантухах i перегони на трьох ногах. Гвалт раз у раз зчинявся знову. Бiгуни гналися вздовж тiсного треку пiд дикi крики й оплески глядачiв. Про змагання з кодолою вже забули, i серед люду знов запанував добродушний настрiй.

П’ятеро хлопцiв присiли навпочiпки попри стартову стягу, спираючись пучками об землю i чекаючи на гасло – пострiл з револьвера. Трое бiгунiв були в шкарпетках, а двое в бiгових черевиках, пiдбитих цвяшками.

– «Перегони хлопцiв, – прочитав Берт у програмцi. – Тiльки один приз – двадцять п’ять доларiв». Бачите он того рудого в черевиках з цвяшками – другого скраю. За нього Сан-Франциско. І стiльки ставок на нього поставлено!

– Хто з них виграе? – звернулася Мерi до Бiллi як до найвищого спортсменського авторитету.

– Не знаю, – вiдповiв вiн. – Я iх зроду не бачив. На мою думку, вони всi бравi хлопцi. Хай виграе найспритнiший, оце й усе, що я скажу.

Гримнув пострiл, i п’ятеро бiгунiв знялися й помчали вперед. Трое вiдразу ж вiдстали. Попереду летiв рудий, але впритул до нього гнався чорнявий. Уже заздалегiдь було видно, що змагатимуться тiльки цих двое.

Зробивши пiвкола, чорнявий обiгнав рудоголового; йому таки, мабуть, судилося виграти. Вiн був попереду на десять футiв, i рудому нiяк не таланило надолужити анi дюйма.

– Меткий хлопчина! – зауважив Бiллi. – В нього ще е запас, а рудого вже он як прикрутило!

Чорнявого таки вивезли його десять футiв; вiн перший прибiг до стрiчки фiнiшу пiд гучний рев привiтань.

– Ого! – галасував вiн. – Фрiско облизня спiймало! Тепер держись! Диви, диви! Його хочуть геть за облавок!.. Суддi не видають йому грошей! Його обступили! Ого-го! Ще нi разу не було менi так весело вiд того часу, як моя стара зламала собi ногу!

– Чом же вони йому не платять, Бiллi? – спитала Сексон.

– Партiя Фрiско звинувачуе його, що вiн професiонал, – пояснив Бiллi. – Тому вони й гризуться. Але це несправедливо. Кожен з них змагався за грошi, – отож усi вони професiонали.

Юрба хвилювалася, сперечалась i ревла, тиснучись до суддiвського помосту. Це була хистка двоповерхова споруда, другий поверх якоi, де радилися суддi, мав тiльки три стiни; суддi там сперечалися не згiрше за глядачiв унизу.

– Починаеться! – закричав Бiллi.