Місячна долина

– Рудий тепер завдасть гарту!.. – радiв Берт.

– Тiм теж гав не ловитиме, – вiдповiв Бiллi. – Головою ручуся, вiн тепер покаже, де раки зимують!

Пройшло ще чверть години, доки з бiговоi стежки порозганяли розбурхану юрбу; цього разу в перегонах узяли участь тiльки Тiм та рудоголовий. Решта трое юнакiв вiдмовилися вiд змагання.

Знову гримнув пострiл. Одним стрибком Тiм опинився на цiлий ярд попереду.

– Мабуть, вiн таки справдi професiонал, i то добрий! – примовляв Бiллi. – Бач, як женеться!

Тiм пробiг тiльки пiвкола, а вже на п’ятдесят футiв обiгнав рудого i мчав, як вiтер, нi на крок не спускаючи.

Коли вiн вийшов на зворотну пряму, стало ясно, що супротивниковi його не випередити. І враз скоiлося щось негадане й нечуване. Тiм саме пробiгав повз гурт глядачiв на схилi горба. Понад внутрiшнiм краем бiговоi стежки стояв якийсь молодий дженджик з тоненьким цiпком у руцi. Вiн, здавалося, зовсiм не пасував до цiеi юрби, бо на вигляд аж нiяк не належав до робiтничого класу. Пiзнiше Берт запевняв, що вiн скидався на елегантного вчителя танцiв, а Бiллi назвав його «фертик».

Проте для Тiмотi Макменеса той панок вiдiграв роль фатуму: тiльки-но Тiм порiвнявся з ним, як вiн раптом дуже спокiйно й розважливо кинув свого цiпка простiсiнько Тiмовi попiд ноги. Тiм заорав носом так, аж курява знялася.

На мить усе занiмiло. Дженджик сам скам’янiв, вжахнувшися свого вчинку. Минуло чимало часу, доки те, що вiн зробив, дiйшло до його свiдомостi й до свiдомостi глядачiв. Та вони отямилися першi, i з тисячi горлянок вихопився несамовитий iрландський рев.

Рудий добiг до фiнiшу, але нiхто не вiтав оплесками цiеi перемоги. Центром уваги був тепер дженджик iз цiпком, i буря вдарила на нього. Почувши ревище, вiн на мить розгубився, а тодi круто повернувсь i дременув уздовж стежки.

– Ото прудкий! – галасував Берт, махаючи над головою капелюхом. – Молодчага! Хто б подумав? Хто б подумав? Ну, що ти скажеш, га? Що ти скажеш?

– Е, та вiн i сам неабиякий бiгун! – захоплено вигукнув Бiллi, – Але чому вiн це втнув? Вiн же не каменяр.

Шалене ревiння гнало хлопця, а той, мов сполоханий крiль, стрiлою вискочив з тiсноi стежки на голий схил пагорка й зник мiж дерев. Сотня розлючених месникiв летiла за ним.

– Ет, шкода, що вiн так i не побачить, куди воно крутнеться, – мовив Бiллi. – Глянь на отих скаженюк!

Берт аж не тямився вiд захвату. Вiн пiдскакував i в одно кричав:

– Дивись на них! Дивись! Дивись!

Оклендська партiя тяжко образилася.