Місячна долина

Двiчi було скривджено ii улюбленця. Це партiя фрiскiвцiв утяла таку мерзенну штуку. Окленд стиснув своi мускулястi кулаки й поривався на Сан-Франциско, прагнучи кровi. А Сан-Франциско, цiлком безневинне в даному разi, охоче прийняло виклик. Облудне обвинувачення в такому лиходiйствi не менш ганебне, нiж саме лиходiйство. До того ж надто довгий час iрландцi стоiчно себе стримували. П’ять тисяч iх рвалося до бiйки. Жiнки не вiдставали вiд чоловiкiв. Увесь амфiтеатр знизу догори спалахнув борнею. Наступали i вiдступали, йшли в атаку й контратаку.

Слабшi групи мусили вiдступити й битися на схилах пагорка. Іншi хитро порозсипалися мiж дерев i провадили партизанську вiйну, накидаючись зненацька на сторопiлих поодиноких ворогiв. Пiвдесятковi полiсменiв, що iх адмiнiстрацiя Вiзл-парку найняла для порядку, перепадало з усiх бокiв.

– Нiхто не любить полiцii…– засмiявся Берт, прикладаючи хустку до скривавленого вуха, з якого ще й досi капала кров.

Раптом кущi за його спиною затрiщали, i вiн ледь устиг осторонитися перед двома чоловiками, що котилися вниз узбiччям, учепившись один одному в чуприну.

Щоразу той, хто опинявся зверху, накладав тому, що пiд ним; за ними вслiд, репетуючи, мчала якась жiнка, лупцюючи того, котрий належав до ворожого клану.

Суддi зi свого помосту героiчно вiдбивалися вiд оскаженiлих наскокiв юрби; але враз хистка споруда хилитнулась i завалилася.

– Що робить ця баба? – спитала Сексон, показуючи на лiтню жiнку, що, примостившись недалеко вiд них на бiговiй стежцi, стягала з ноги величезного черевика з гумовими халявками.

– До купелi лагодиться, – зареготав Берт, коли за черевиком злетiла й панчоха.

Вони зацiкавлено дивилися на ту процедуру. Жiнка знов узула черевика, тепер уже на босу ногу; а тодi вкинула каменя, завбiльшки з власний кулак, у панчоху i, розмахуючи цiею первiсною страхiтливою зброею, пошкандибала до найближчоi дiлянки бою.

– Ого! Ого! – вигукував Берт за кожним ii ударом. – Ну й ну, стара шкапо! Гляди, а нi, то всиплять! Ого-го! Так його! Бачили? Хай живе старе бабисько! Ого! Гляньте, як вона iх лупцюе! Не лови гав, бабцю!.

. А-ах!..

Його голос iз жалем урвався – саме-бо в цю хвилю iнша амазонка прожогом учепилася в гриву бабi з панчохою, i пiшла млинком разом iз нею.

Даремно Мерi хапала Берта за руку, вiдтягаючи його й умовляючи.

– Де твiй розум? – кричала вона. – Це ж гидота! Кажу тобi, це гидота!

Але Бертовi мов позакладало.

– Так ii, так ii, бабцю! – пiд’юджував вiн.